Шпигунство: відмінності між версіями

Поширене на сьогодні в суспільстві розуміння шпигунства як певного роду діяльності сформовано переважно узагальненим літературно-кінематографічним образом шпигуна (розвідника) та диспозицією відповідної статті Кримінального кодексу України. Причому, зі зрозумілих причин, перший чинник є, безперечно, домінуючим. Відтак, у розмовній лексиці термін «шпигунство» є, по суті, жаргонно-публіцистичним синонімом розвідувальної діяльності, а під «шпигунами» переважно розуміються кадрові співробітники або агенти [[спецслужби|спецслужб]] іноземних держав, що намагаються здобути секретну інформацію, при цьому нерідко вдаючись до підкупу, шахрайства, погроз та навіть вбивства. Через усталення подібних соціально-політичних стереотипів до шпигунів це слово набуло виразно-негативного емоційного забарвлення, тоді як представників власних спецслужб, які проводять аналогічну діяльність за кордоном, прийнято називати більш благородним словом, овіяним ореолом сміливості, інтелекту, патріотизму та мужності&nbsp;— розвідник [c. 99]<ref>{{Cite book|title=Шпигунство як діяльність зі здобування інформації|last=Шлапаченко В.М.|first=|year=|publisher=Національна академія СБ України|location=журнал «Інформаційна безпека людини, суспільства, держави» 1(17) 2015 р|pages=99-109|language=|isbn=}}</ref>.

В лінгвістичному аспекті '''''виникнення терміну''','' яким позначалась вивідування або передавання супротивнику важливої (а згодом&nbsp;— таємної) інформації та його потрапляння до української мови має досить цікаву історію. Слово «Spion» почало активно вживатися у військовій термінології країн Європи наприкінці XIV&nbsp;— початку XV століття. Утворене від німецького іменника spaher (сищик, нишпорка), родинне дієслово&nbsp;— spähen (підглядати, слідкувати), це слово, потрапивши до Італії перетворилося на «spione» і повернувшись до Німеччини на початку XVI століття набуло вигляду «Spion», означаючи розвідників та лазутчиків неприятеля під час війни, а їх діяльність&nbsp;— як «Spionage». Вже в середині XVI століття цей термін було запозичено іншими європейськими мовами, зокрема французькою (espionnage), іспанською (espionaje) та англійською (espionage), а в XVII столітті він починає широко використовувався і в тогочасному законодавстві Європи, звідки на початку XVIII століття був запозичений Петром І в російську військову термінологію та військове кримінальне законодавство, що діяло у той час і на значній території України. Так, вперше термін «шпіон» використовується у прийнятому в 1715 році «Артикулі воїнським з коротким тлумаченням», де в артикулі 124 подається і його коротке визначення&nbsp;— іноземний підданий, якого направили від неприятеля з метою довідатися про стан армії свого супротивника. Містив цей термін і збірник законодавства «[[Права, за якими судиться малоросійський народ]]» 1743 р., який вважається проектом першого відомого в історії Кодексу українського права. До розмовної української мови варіант цього терміну&nbsp;— «шпигунство» було запозичено дещо раніше&nbsp;— на початку XVII століття з польської мови, де «szpiegovstvo» утворилось від раннього німецького варіанту (нім. spaher&nbsp;— пол. szpieg), тоді як російська мова успадкувала вже поширений Європою пізній німецький варіант&nbsp;— «Spionage» («Spion»), щоправда поєднуючи його з польською вимовою,&nbsp;— «шпіонство» («шпіон», «шпік»), і лише у 20-х роках ХХ століття в російському (радянському) законодавстві остаточно затверджується фонетично німецький варіант&nbsp;— «шпіонаж». В той же час, україномовне видання першого радянського Кримінального кодексу УСРР 1922 р., мабуть на хвилі розпочатої тоді українізації, закріпило у вітчизняному законодавстві український термін&nbsp;— «шпигунство», яким ми послуговуємося і дотепер [c.14] <ref name=":0" />

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю,&nbsp;— це будь-які протиправні дії щодо заволодіння такими відомостями (наприклад, викрадення, незаконне спостереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації та ін.).