Кибитка
Киби́тка[1] (від тюрк. кибит, що сходить до араб. قبة, куббат — «накриття», «шатро»)[2] — назва критого візка, переважно в кочових народів. В Україні криті вози традиційно називались халабуда (та�� називали й невелику бідну хатину), буда, будка[3][4][5].
Кибитка | |
![]() |
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/6f/Orlowski_podrozny.jpg/220px-Orlowski_podrozny.jpg)
У Росії кибиткою називали й криті сани — вони використовувались для зимових подорожей. Згадується така кибитка в «Євгенії Онєгіні» О. С. Пушкіна:
![]() |
Зима!.. Радіючи, в ґринджоли Конячку селянин запріг; По первопуттю через поле Вона чвалає, вчувши сніг; Пухнаті краючи рівнини, Кибитка відчайдушна лине: Візник сидить на передку В червонім пасі, в кожушку. Оригінальний текст (рос.) Зима!.. Крестьянин, торжествуя, |
![]() |
— переклад М. Т. Рильського |
Інші значення
ред.- Кибитка — інша назва юрти[1].
- Кибитка — назва невеликої саманної чи глинобитної хатини в середньоазійських народів[1].
Див. також
ред.У Вікісловнику є сторінка кибитка. |
Примітки
ред.- ↑ а б в Кибитка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Н. М. Шанский, Т. А. Боброва. Кибитка // Школьный этимологический словарь русского языка. Происхождение слов. — М. : Дрофа, 2004.
- ↑ Халабуда // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Буда // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Будка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.