Халіфат: відмінності між версіями

	Халіфат
	; Арабський халіфат, 750 рік. Різними кольорами позначені володіння мусульман на момент смерті Мухаммеда, завоювання перших трьох халіфів та завоювання Омеядів
Посада керівника організації	халіф
Посада голови уряду	халіф
	Халіфат у Вікісховищі

Інтерактивний перегляд історії

[перевірена версія]

[очікує на перевірку]

← Попереднє редагування

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Поточна версія на 10:01, 26 січня 2024

Халіфа́т (араб. خلافة إسلامية‎ — «спадкоємець», «представник»^[1]) — феодальна теократична мусульманська держава, що виникла внаслідок арабських завоювань VII–IX століть і очолювалася халіфами. Також халіфат як термін означає ісламську теократичну державу, яка має об'єднувати всіх мусульман. Утім, лише перший Омеядський халіфат дійсно об'єднував усю умму.

Під контролем цієї держави в період її розквіту були землі Близького Сходу, Північної Африки і Південної Європи. Халіфат контактував з такими регіонами, як Європа і Великий Євразійський Степ, тісно взаємодіяв з тодішніми утвореннями на цих землях — Волзькою Булгарією, Тюркським і Хозарським каганатом, Руссю, Східною Римською імперією. Перший халіфат розпався 750 року, коли влада в державі перейшла до династії Аббасидів.

Історія

Докладніше: Арабські завоювання

Населення спекотної та посушливої Аравії за типом господарської діяльності поділялось на 2 великі групи: бедуїнів, що займались кочовим скотарством (верблюди, вівці, коні) і фелахів, що займались землеробством на зрошувальних землях (зернові, фініки, виноград, цукрова тростина). Землеробство концентрувалось у південній гірській частині півострова. Уздовж берегів Аравії Червоним і Аравійським морем проходив стародавній торговельний шлях з Єгипту до Субсахарської Африки та Індії. Араби здавна займались торгівлею, водили каравани. Найбільшими містами на таких шляхах стали Сана, Мекка та Медина. Арабські племена зберігали власний родовий устрій, божеств, постійно ворогували між собою за пасовища та отари овець.

На початку VII століття постійно ворогуючі Візантійська та Сасанідська імперії захоплюють північ та південне узбережжя півострова, відповідно. Це позначається на купецькій знаті арабів, яка військовою силою намагається відновити торгівлю. Провідну роль у цьому об'єднанні відіграла нова монотеїстична релігія — іслам. Засновником ісламу був неписьменний купець Мухаммад (Мухамед, Магомет) з Мекки. Його усні проповіді, як пророка єдиного всемогутнього бога Аллаха, учні записували на глиняних табличках та пальмовому листі, щоб далі поширювати вчення та навертати до віри нових мусульман. Коран — писемний звід проповідей — уперше було складено за правління халіфа Османа (644—656). Іслам відноситься до аврамічних релігій, бо ним було запозичено більшість релігійних догм з юдаїзму та християнства. Він вимагає від вірян безумовної покірності догматам та послідовного виконання обрядів. Купецька верхівка домоглася того, щоб іслам прямо освячував війни з невірними (джихад), пропонував райське потойбічне життя для жертв таких війн. Первісним ядром халіфату стала створена Мухамедом у Хіджазі мусульманська громада — умма. 630 року більшість арабських племен прийняли іслам, визнали Мухамеда пророком Аллаха, а Мекку проголосили релігійним центром.

Після смерті Мухамеда влада перейшла до рук його заступників — халіфів, які протягом 632—661 років підкорили все населення півострова й розпочали завоювання сусідніх держав^[1]. Основою війська халіфів складала швидка легка кіннота. Поневолене й обтяжене податками, зубожіле від війн близькосхідне населення Візантійської та Сасанідської імперій зустрічало арабів як своїх визволителів, а християни вбачали в ісламі очищені від зайвих нашарувань різних догматів. Були завойовані Сирія, Єгипет (634—638), Магриб, Іран. 711 року арабський полководець Тарік ібн Зіяд з 7 тис. військом форсує Гібралтарську протоку, пізніше названу на його честь, та завойовує ослаблене Вестготське королівство. Просування арабів на північ до Франкського королівства було зупинене армією Карла Мартела у битві при Пуат'є 732 року. Південний Кавказ та держави Центральної Азії були підкорені шляхом переходу на бік завойовників місцевих феодалів. Араби вийшли до північно-західних районів Індії в долині Інду та зупинили китайську експансію на захід уздовж Шовкового шляху в Талаській битві 751 року. Це був період найбільшої територіальної експансії Арабського халіфату зі столицею в Дамаску з 661 року^[1].

Типовий ландшафт Хіджазу
Магомет встановлює Чорний камінь в Каабу, 605 рік
Тарік ібн Зіяд
Битва при Пуат'є
Захоплення Багдада монголами

Величезні обсяги награбованого в походах слугували швидкому піднесенню як знаті, що ставала тепер феодалами-землевласниками, так і Леванту загалом. Централізація влади в одних руках дала змогу проводити масштабне меліоративне будівництво в різних куточках країни, розвивати мистецтво, науку, технології, сприяти торгівлі на великі відстані. 750 року столицею стає Багдад^[1]. Епоха існування Багдадського халіфату, разом з декількома наступними століттями розквіту загальноісламської науки й культури, іменуються в західній історіографії Золотою добою ісламу.

У VIII—IX століттях халіфатом прокотилась хвиля народних повстань, найбільшим з яких було повстання Бабека в Азербайджані. Колишній погонич верблюдів Бабек зумів згуртувати місцеве зороастрійське населення на боротьбу з чужинською вірою. Його «війська в червоному одязі» розбили 6 армій халіфату й встановили на великій території власні порядки. Однак підступним шляхом ватажка схопили й стратили, повстання згасло. У Західній Африці впродовж 739—743 років вирувало велике берберське повстання. Неминучі відцентрові процеси, підживлювані місцевою знаттю та відсутністю якісної комунікації на величезних відстанях, швидко призводять до феодального дрібнення Халіфату. У VIII столітті халіфат було розділено на емірати — окремі адміністративно-військові одиниці, які управлялись емірами, яких призначав халіф^[1]. Суди було відокремлено від адміністрації та підпорядковано шурі^[1]. У IX столітті владу халіфів було обмежено їхніми заступниками — великими візирями^[1]. Духовна та судова влада перейшла до головного каді — верховного судді^[1]. На місцях еміри й султани перестали призначатися, а почали передавати свою владу в спадок^[1]. Першим від єдиного халіфату 929 року відколовся багатий Кордовський халіфат на заході, що під ударами берберів розпався 1031 року на окремі тайфи^[1]. Східні землі залишились за Багдадським халіфатом, від якого поступово відділились Магриб, Іфрикія, Єгипет, Хорасан, Афганістан, Іран. 945 року багдадський халіф був позбавлений світської влади, але зберіг духовну над суннітами^[1].

У X столітті Багдадський халіфат охоплював лише частину Іраку й Ірану. 1258 року його столиця впала під ударами монгольської кінноти, загинуло до 1 млн його мешканців, книгами гатили Тигр для переправи. 1261 року було утворено самостійний Каїрський халіфат у Північній Африці, що проіснував до 1517 року^[1].

Господарство

Основою господарства Халіфату становило землеробство, скотарство і транзитна торгівля. Араби повсюдно піднімали культуру вирощування сільськогосподарських рослин, займались меліорацією, поширювали технічні винаходи. Вони інтродукували до Середземномор'я зі сходу бавовник, рис, цитрусові. Іран став центром килимарства, Сирія — металургії (булат), гутництва та шовкоткацтва. Торговельні каравани поєднали найвіддаленіші куточки Північної Африки і Європи з Тропічною Африкою, Індією та Китаєм. Потреба в робочій силі заради масштабного будівництва, гребного галерного флоту інтенсифікувала работоргівлю. Темношкіра робоча сила, разом з іншими «природними ресурсами» (золото, деревина), поставлялась до Халіфату морським шляхом уздовж східноафриканського узбережжя Суахілі та караванами через транссахарську торгову мережу. Світлошкірих рабів-слов'ян з півночі поставляли хозари та варяги.

Культура

Докладніше: Арабська культура

Попервах культурний рівень арабських племен був набагато нижчим за рівень сусідніх народів. За пізнішими оповіданнями, при завоюванні Єгипту 641 року халіф Уорамар ібн аль-Хаттаб наказав полководцеві Амру ібн аль-Асові спалити Александрійську бібліотеку, бо «книги, що протирічать Коранові, повинні бути знищені, книги, що повторюють записане в Корані, не потрібні», хоч до того часу книжковий фонд бібліотеки неодноразово гинув під час конфліктів, ще з часів Римської імперії.

Поступово араби переймають культурні досягнення підкорених народів, а централізована держава пришвидшує розвиток місцевих культур. Державною мовою Халіфату стає арабська, повсюдне застосування якої прискорює взаємний обмін знаннями між віддаленими підкореними культурами, вона стає мовою науки й літератури для вчених різних народів.

Великого успіху за часів Халіфату сягнули прикладні науки, що пришвидшували розвиток ремесел та торгівлі: математика (Мухаммед аль-Хорезмі винайшов алгебру), астрономія (зоряні каталоги аль-Суфі й Улугбека, аль-Біруні — творець геліоцентричної моделі Сонячної системи), географія (картографія, мандрівник Ібн-Батута), медицина (лікар Ібн-Сіна). Арабська культура за допомогою підкореного населення Візантії засвоїла величезний шар культурного надбання античних часів та пізніше передала його європейським вченим епохи Відродження, здебільшого через праці єврейських учених Кордовського халіфату. У 27 вищих школах та безлічі бібліотек Кордоби засвоювало науки багато європейських студентів, що пізніше створять на півночі Італії власні університети (Болонський). Арабський світ познайомив європейців з цифрами та надбанням індійських математиків, китайським компасом, грецьким глобусом, навчив складати карти, медичні книги були настільними для лікарів Європи до XVII століття.

Один з двориків Альгамбри
«Книга сталих зір» аль-Суфі
Квадрант обсерваторії Улугбека
«Тисяча й одна ніч», XIV століття
«Канон лікарської науки» Ібн-Сіни
«Кітаб аль-джебр ва-ль-мукабала» Аль-Хорезмі

Найбільшого розвитку за арабів здобула архітектура, будуються величні палаци з фонтанами (Альгамбра в Гранаді), повсюдно мечеті (мечеть Омара в Єрусалимі) та захисні споруди, вулиці міст вкриваються бруківкою та освітлюються ліхтарями. Найпоширенішою формою мовного мистецтва серед арабів були оповідання про далекі країни, мандри та звичайні казки. У різний час вони збирались і переповідались у вигляді «Тисячі та однієї ночі» оповідань Шахерезади при дворі царя Шахрияра.

Див. також

Аббасидський халіфат

Джерела

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н Кресін О. В. Халіфат // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.

Література

П. Яроцький. Халіфат // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.758 ISBN 978-966-611-818-2
В. Рубель. Халіфату арабо-мусульманського дипломатія // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Халіфат // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
Каліфат // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 579. — 1000 екз.
Мошенський С. З. Більше ніж гроші. Фінансова історія людства. К. : Саміт-книга, 2021 - 486 с. ISBN 978-966-986-287-7 *[1]

Посилання

Органи державного управління Арабського халіфату

[ЮЕ-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н Кресін О. В. Халіфат // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.

[1]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 {{Універсальна картка}}
-'''Халіфа́т''' ({{lang-ar|خلافة إسلامية}}&nbsp;— «спадкоємець», «представник»<ref name="ЮЕ"/>)&nbsp;— феодальна [[теократія|теократична]] [[іслам|мусульманська]] держава, що виникла внаслідок [[Арабські завоювання|арабських завоювань]] [[VII століття|VII]]–[[IX століття|IX століть]] і очолювалася [[халіф]]ами. Також халіфат як термін означає ісламську [[Теократія|теократичну державу]], яка має об'єднувати усіх мусульман. Утім, лише перший [[Омеядський халіфат]] дійсно об'єднував усю [[Умма (іслам)|умму]].
+'''Халіфа́т''' ({{lang-ar|خلافة إسلامية}}&nbsp;— «спадкоємець», «представник»<ref name="ЮЕ"/>)&nbsp;— феодальна [[теократія|теократична]] [[іслам|мусульманська]] держава, що виникла внаслідок [[Арабські завоювання|арабських завоювань]] [[VII століття|VII]]–[[IX століття|IX століть]] і очолювалася [[халіф]]ами. Також халіфат як термін означає ісламську [[Теократія|теократичну державу]], яка має об'єднувати  мусульман. Утім, лише перший [[Омеядський халіфат]] дійсно об'єднував усю [[Умма (іслам)|умму]].
 Під контролем цієї держави в період її розквіту були землі [[Близький Схід|Близького Сходу]], [[Північна Африка|Північної Африки]] і [[Південна Європа|Південної Європи]]. Халіфат контактував з такими регіонами, як [[Європа]] і [[Євразійський степ|Великий Євразійський Степ]], тісно взаємодіяв з тодішніми утвореннями на цих землях&nbsp;— [[Волзька Болгарія|Волзькою Булгарією]], [[Тюркський каганат|Тюркським]] і [[Хозарський каганат|Хозарським каганатом]], [[Русь|Руссю]], [[Візантія|Східною Римською імперією]]. Перший халіфат розпався [[750]] року, коли влада в державі перейшла до династії [[Аббасиди|Аббасидів]].
@@ Рядок 8: / Рядок 8: @@
 Населення спекотної та посушливої [[Аравійський півострів|Аравії]] за типом господарської діяльності поділялось на 2 великі групи: [[Бедуїни|бедуїнів]], що займались кочовим [[скотарство]]м (верблюди, вівці, коні) і [[фелах]]ів, що займались [[землеробство]]м на зрошувальних землях (зернові, фініки, виноград, цукрова тростина). Землеробство концентрувалось у південній гірській частині півострова. Уздовж берегів Аравії [[Червоне море|Червоним]] і [[Аравійське море|Аравійським морем]] проходив стародавній торговельний шлях з Єгипту до [[Субсахарська Африка|Субсахарської Африки]] та [[Індія|Індії]]. Араби здавна займались [[Торгівля|торгівлею]], водили [[караван]]и. Найбільшими містами на таких шляхах стали [[Сана]], [[Мекка]] та [[Медина]]. Арабські племена зберігали власний родовий устрій, божеств, постійно ворогували між собою за пасовища та отари овець.
-На початку [[VII століття]] постійно ворогуючі [[Візантійська імперія|Візантійська]] та [[Держава Сасанідів|Сасанідська імперії]] захоплюють північ та південне узбережжя півострова, відповідно. Це позначається на купецькій знаті арабів, яка військовою силою намагається відновити торгівлю. Провідну роль в цьому об'єднанні відіграла нова монотеїстична релігія&nbsp;— [[іслам]]. Засновником ісламу був неписьменний купець [[Магомет|Мухаммад]] (Мухамед, Магомет) з Мекки. Його усні проповіді, як пророка єдиного всемогутнього бога [[Аллах]]а, учні записували на глиняних табличках та пальмовому листі, щоб далі поширювати вчення та навертати до віри нових мусульман. [[Коран]]&nbsp;— писемний звід проповідей вперше було складено за правління халіфа [[Осман ібн Аффан|Османа]] (644—656). Іслам відноситься до [[Авраамічні релігії|аврамічних релігій]], бо ним було запозичено більшість релігійних догм з [[юдаїзм]]у та [[Християнство|християнства]]. Він вимагає від вірян безумовної покірності [[догмат]]ам та послідовного виконання обрядів. Купецька верхівка домоглася того, щоб іслам прямо освячував війни з невірними ([[джихад]]), пропонував райське потойбічне життя для жертв таких війн. Первісним ядром халіфату стала створена Мухамедом в [[Хіджаз]]і мусульманська громада&nbsp;— [[Умма (іслам)|умма]]. [[630]] року більшість арабських племен прийняли іслам, визнали Мухамеда пророком Аллаха, а Мекку проголосили релігійним центром.
+На початку [[VII століття]] постійно ворогуючі [[Візантійська імперія|Візантійська]] та [[Держава Сасанідів|Сасанідська імперії]] захоплюють північ та південне узбережжя півострова, відповідно. Це позначається на купецькій знаті арабів, яка військовою силою намагається відновити торгівлю. Провідну роль  цьому об'єднанні відіграла нова монотеїстична релігія&nbsp;— [[іслам]]. Засновником ісламу був неписьменний купець [[Магомет|Мухаммад]] (Мухамед, Магомет) з Мекки. Його усні проповіді, як пророка єдиного всемогутнього бога [[Аллах]]а, учні записували на глиняних табличках та пальмовому листі, щоб далі поширювати вчення та навертати до віри нових мусульман. [[Коран]]&nbsp;— писемний звід проповідей  було складено за правління халіфа [[Осман ібн Аффан|Османа]] (644—656). Іслам відноситься до [[Авраамічні релігії|аврамічних релігій]], бо ним було запозичено більшість релігійних догм з [[юдаїзм]]у та [[Християнство|християнства]]. Він вимагає від вірян безумовної покірності [[догмат]]ам та послідовного виконання обрядів. Купецька верхівка домоглася того, щоб іслам прямо освячував війни з невірними ([[джихад]]), пропонував райське потойбічне життя для жертв таких війн. Первісним ядром халіфату стала створена Мухамедом  [[Хіджаз]]і мусульманська громада&nbsp;— [[Умма (іслам)|умма]]. [[630]] року більшість арабських племен прийняли іслам, визнали Мухамеда пророком Аллаха, а Мекку проголосили релігійним центром.
-Після смерті Мухамеда влада перейшла до рук його заступників&nbsp;— халіфів, які протягом 632—661 років підкорили все населення півострова й розпочали завоювання сусідніх держав<ref name="ЮЕ"/>. Основою війська халіфів складала швидка [[легка кіннота]]. Поневолене й обтяжене податками, зубожіле від війн близькосхідне населення [[Візантійська імперія|Візантійської]] та [[Держава Сасанідів|Сасанідської імперій]] зустрічало арабів як своїх визволителів, а християни вбачали в ісламі очищені від зайвих нашарувань різних догматів. Були [[Мусульманське завоювання Леванту|завойовані Сирія]], [[Мусульманське завоювання Єгипту|Єгипет]] (634—638), [[Мусульманське завоювання Північної Африки|Магриб]], [[Мусульманське завоювання Південної Азії|Іран]]. [[711]] року арабський полководець [[Тарік ібн Зіяд]] з 7 тис. військом форсує [[Гібралтарська протока|Гібралтарську протоку]], пізніше названу на його честь, та [[Мусульманське завоювання Іспанії|завойовує]] ослабле [[Вестготське королівство]]. Просування арабів на північ до [[Франкське королівство|Франкського королівства]] було зупинене армією [[Карл Мартел|Карла Мартела]] у [[Битва при Пуатьє (732)|битві при Пуат'є]] [[732]] року. [[Південний Кавказ]] та держави [[Центральна Азія|Центральної Азії]] були підкорені шляхом переходу на бік завойовників місцевих феодалів. Араби вийшли до північно-західних районів [[Індія|Індії]] в долині [[Інд]]у та зупинили китайську експансію на захід вздовж [[Шовковий шлях|Шовкового шляху]] у [[Таласька битва (751)|Талаській битві]] [[751]] року. Це був період найбільшої територіальної експансії Арабського халіфату зі столицею в [[Дамаск]]у з [[661]] року<ref name="ЮЕ"/>.
+Після смерті Мухамеда влада перейшла до рук його заступників&nbsp;— халіфів, які протягом 632—661 років підкорили все населення півострова й розпочали завоювання сусідніх держав<ref name="ЮЕ"/>. Основою війська халіфів складала швидка [[легка кіннота]]. Поневолене й обтяжене податками, зубожіле від війн близькосхідне населення [[Візантійська імперія|Візантійської]] та [[Держава Сасанідів|Сасанідської імперій]] зустрічало арабів як своїх визволителів, а християни вбачали в ісламі очищені від зайвих нашарувань різних догматів. Були [[Мусульманське завоювання Леванту|завойовані Сирія]], [[Мусульманське завоювання Єгипту|Єгипет]] (634—638), [[Мусульманське завоювання Північної Африки|Магриб]], [[Мусульманське завоювання Південної Азії|Іран]]. [[711]] року арабський полководець [[Тарік ібн Зіяд]] з 7 тис. військом форсує [[Гібралтарська протока|Гібралтарську протоку]], пізніше названу на його честь, та [[Мусульманське завоювання Іспанії|завойовує]]  [[Вестготське королівство]]. Просування арабів на північ до [[Франкське королівство|Франкського королівства]] було зупинене армією [[Карл Мартел|Карла Мартела]] у [[Битва при Пуатьє (732)|битві при Пуат'є]] [[732]] року. [[Південний Кавказ]] та держави [[Центральна Азія|Центральної Азії]] були підкорені шляхом переходу на бік завойовників місцевих феодалів. Араби вийшли до північно-західних районів [[Індія|Індії]] в долині [[Інд]]у та зупинили китайську експансію на захід  [[Шовковий шлях|Шовкового шляху]]  [[Таласька битва (751)|Талаській битві]] [[751]] року. Це був період найбільшої територіальної експансії Арабського халіфату зі столицею в [[Дамаск]]у з [[661]] року<ref name="ЮЕ"/>.
 <small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
@@ Рядок 21: / Рядок 21: @@
 </gallery></small>
-Величезні обсяги награбованого в походах слугували швидкому піднесенню як знаті, що ставала тепер феодалами-землевласниками, так і [[Левант]]у загалом. Централізація влади в одних руках дозволила проводити масштабне [[Меліорація|меліоративне]] будівництво в різних куточках країни, розвивати мистецтво, науку, технології, сприяти торгівлі на великі відстані. [[750]] року столицею стає [[Багдад]]<ref name="ЮЕ"/>. Епоха існування [[Багдадський халіфат|Багдадського халіфату]], разом з декількома наступними століттями розквіту загальноісламської науки й культури, іменуються в західній історіографії [[Золота доба ісламу|Золотою добою ісламу]].
+Величезні обсяги награбованого в походах слугували швидкому піднесенню як знаті, що ставала тепер феодалами-землевласниками, так і [[Левант]]у загалом. Централізація влади в одних руках  проводити масштабне [[Меліорація|меліоративне]] будівництво в різних куточках країни, розвивати мистецтво, науку, технології, сприяти торгівлі на великі відстані. [[750]] року столицею стає [[Багдад]]<ref name="ЮЕ"/>. Епоха існування [[Багдадський халіфат|Багдадського халіфату]], разом з декількома наступними століттями розквіту загальноісламської науки й культури, іменуються в західній історіографії [[Золота доба ісламу|Золотою добою ісламу]].
-У VIII—IX століттях халіфатом прокотилась хвиля народних повстань, найбільшим з яких було [[повстання Бабека]] в [[Азербайджан]]і. Колишній погонич верблюдів [[Бабек]] зумів згуртувати місцеве [[Зороастризм|зороастрійське]] населення на боротьбу з чужинською вірою. Його «війська в червоному одязі» розбили 6 армій халіфату й встановили на великій території власні порядки. Однак підступним шляхом ватажка схопили й стратили, повстання згасло. У   Західній Африці впродовж 739—743 років вирувало велике [[берберське повстання]]. Неминучі відцентрові процеси, підживлювані місцевою знаттю та відсутністю якісної комунікації на величезних відстанях, швидко призводять до [[Феодальна роздрібненість|феодального дрібнення]] Халіфату. У [[VIII століття|VIII столітті]] халіфат було розділено на [[емірат]]и&nbsp;— окремі адміністративно-військові одиниці, які управлялись емірами, яких призначав халіф<ref name="ЮЕ" />. Суди було відокремлено від адміністрації та підпорядковано [[Шура (іслам)|шурі]]<ref name="ЮЕ" />. У [[IX століття|IX столітті]] владу халіфів було обмежено їхніми заступниками&nbsp;— великими [[візир]]ями<ref name="ЮЕ" />. Духовна та судова влада перейшла до головного [[каді]]&nbsp;— верховного судді<ref name="ЮЕ" />. На місцях еміри і султани перестали призначатися, а почали передавати свою владу у спадок<ref name="ЮЕ" />. Першим від єдиного халіфату [[929]] року відколовся багатий [[Кордовський халіфат]] на заході, що під ударами берберів розпався [[1031]] року на ок��емі [[Тайфа|тайфи]]<ref name="ЮЕ" />. Східні землі залишились за Багдадським халіфатом, від якого поступово відділились [[Магриб]], [[Іфрикія]], [[Єгипет]], [[Хорасан]], [[Афганістан]], [[Іран]]. [[945]] року багдадський халіф був позбавлений світської влади, але зберіг духовну над [[Сунніти|суннітами]]<ref name="ЮЕ" />.
+У VIII—IX століттях халіфатом прокотилась хвиля народних повстань, найбільшим з яких було [[повстання Бабека]] в [[Азербайджан]]і. Колишній погонич верблюдів [[Бабек]] зумів згуртувати місцеве [[Зороастризм|зороастрійське]] населення на боротьбу з чужинською вірою. Його «війська в червоному одязі» розбили 6 армій халіфату й встановили на великій території власні порядки. Однак підступним шляхом ватажка схопили й стратили, повстання згасло. У Західній Африці впродовж 739—743 років вирувало велике [[берберське повстання]]. Неминучі відцентрові процеси, підживлювані місцевою знаттю та відсутністю якісної комунікації на величезних відстанях, швидко призводять до [[Феодальна роздрібненість|феодального дрібнення]] Халіфату. У [[VIII століття|VIII столітті]] халіфат було розділено на [[емірат]]и&nbsp;— окремі адміністративно-військові одиниці, які управлялись емірами, яких призначав халіф<ref name="ЮЕ" />. Суди було відокремлено від адміністрації та підпорядковано [[Шура (іслам)|шурі]]<ref name="ЮЕ" />. У [[IX століття|IX столітті]] владу халіфів було обмежено їхніми заступниками&nbsp;— великими [[візир]]ями<ref name="ЮЕ" />. Духовна та судова влада перейшла до головного [[каді]]&nbsp;— верховного судді<ref name="ЮЕ" />. На місцях еміри  султани перестали призначатися, а почали передавати свою владу  спадок<ref name="ЮЕ" />. Першим від єдиного халіфату [[929]] року відколовся багатий [[Кордовський халіфат]] на заході, що під ударами берберів розпався [[1031]] року на окремі [[Тайфа|тайфи]]<ref name="ЮЕ" />. Східні землі залишились за Багдадським халіфатом, від якого поступово відділились [[Магриб]], [[Іфрикія]], [[Єгипет]], [[Хорасан]], [[Афганістан]], [[Іран]]. [[945]] року багдадський халіф був позбавлений світської влади, але зберіг духовну над [[Сунніти|суннітами]]<ref name="ЮЕ" />.
 У [[X століття|X столітті]] Багдадський халіфат охоплював лише частину Іраку й Ірану. [[1258]] року його [[Битва за Багдад (1258)|столиця впала]] під ударами [[Монгольська імперія|монгольської кінноти]], загинуло до 1&nbsp;млн його мешканців, книгами гатили [[Тигр (річка)|Тигр]] для переправи. [[1261]] року було утворено самостійний [[Каїрський халіфат]] у Північній Африці, що проіснував до [[1517]] року<ref name="ЮЕ"/>.
 == Господарство ==
 Основою господарства Халіфату становило [[землеробство]], [[скотарство]] і транзитна [[торгівля]]. Араби повсюдно піднімали культуру вирощування сільськогосподарських рослин, займались [[Меліорація|меліорацією]], поширювали технічні винаходи. Вони інтродукували до Середземномор'я зі сходу [[бавовник]], [[рис]], [[цитрусові]]. Іран став центром [[Килимарство|килимарства]], Сирія&nbsp;— металургії ([[Булат (метал)|булат]]), [[Гутництво|гутництва]] та [[шовк]]откацтва. Торговельні каравани поєднали найвіддаленіші куточки Північної Африки і Європи з Тропічною Африкою, Індією та Китаєм. Потреба в робочій силі заради масштабного будівництва, гребного [[Галера|галерного]] флоту інтенсифікувала [[Работоргівля|работоргівлю]]. Темношкіра робоча сила, разом з іншими «природними ресурсами» ([[золото]], [[деревина]]) поставлялась до Халіфату морським шляхом уздовж східноафриканського узбережжя Суахілі та караванами через [[Транссахарська торгівля|транссахарську торгову мережу]]. Світлошкірих рабів-[[Слов'яни|слов'ян]] з півночі поставляли [[хозари]] та [[варяги]].
 <!--Silver Dirham.png-->
 == Культура ==
 {{main|Арабська культура}}
-Попервах культурний рівень арабських племен був набагато нижчим за рівень сусідніх народів. За пізнішими оповіданнями при завоюванні Єгипту [[641]] року халіф [[Уорамар ібн аль-Хаттаб]] наказав полководцеві [[Амру ібн аль-Ас]]ові спалити [[Александрійська бібліотека|Александрійську бібліотеку]], бо ''«книги, що протирічать Коранові, повинні бути знищені, книги, що повторюють записане в Корані, не потрібні»,'' хоч до того часу книжковий фонд бібліотеки неодноразово гинув у ряді конфліктів, ще з часів Римської імперії.
+Попервах культурний рівень арабських племен був набагато нижчим за рівень сусідніх народів. За пізнішими оповіданнями при завоюванні Єгипту [[641]] року халіф [[Уорамар ібн аль-Хаттаб]] наказав полководцеві [[Амру ібн аль-Ас]]ові спалити [[Александрійська бібліотека|Александрійську бібліотеку]], бо ''«книги, що протирічать Коранові, повинні бути знищені, книги, що повторюють записане в Корані, не потрібні»,'' хоч до того часу книжковий фонд бібліотеки неодноразово гинув   конфліктів, ще з часів Римської імперії.
-Поступово араби переймають культурні досягнення підкорених народів, а централізована держава пришвидшує розвиток місцевих культур. Державною мовою Халіфату стає [[Арабська мова|арабська]], повсюдне застосування якої прискорює взаємний обмін знаннями між віддаленими підкореними культурами, вона стає мовою [[Арабська наука|науки]] і [[Арабська література|літератури]] для вчених різних народів.
+Поступово араби переймають культурні досягнення підкорених народів, а централізована держава пришвидшує розвиток місцевих культур. Державною мовою Халіфату стає [[Арабська мова|арабська]], повсюдне застосування якої прискорює взаємний обмін знаннями між віддаленими підкореними культурами, вона стає мовою [[Арабська наука|науки]]  [[Арабська література|літератури]] для вчених різних народів.
-Великого успіху за часів Халіфату сягнули прикладні науки, що пришвидшували розвиток ремесел та торгівлі: [[математика]] ([[Мухаммед аль-Хорезмі]] винайшов [[Алгебра|алгебру]]), [[астрономія]] ([[Зоряний каталог|зоряні каталоги]] [[Абд аль-Рахман аль-Суфі|аль-Суфі]] й [[Улугбек]]а, [[аль-Біруні]]&nbsp;— творець [[Геліоцентрична модель|геліоцентричної моделі]] Сонячної системи), [[географія]] (картографія, мандрівник [[Ібн-Батута]]), [[медицина]] (лікар [[Ібн-Сіна]]). Арабська культура за допомогою підкореного населення Візантії засвоїла величезний шар культурного надбання античних часів та пізніше передала його європейським вченим [[Епоха відродження|епохи Відродження]], здебільшого через праці єврейських вчених [[Кордовський халіфат|Кордовського халіфату]]. У 27 вищих школах та безлічі бібліотек [[Кордова (Іспанія)|Кордоби]] засвоювало науки багато європейських студентів, що пізніше створять на півночі Італії власні університети ([[Болонський університет|Болонський]]). Арабський світ познайомив європейців з [[Цифри|цифрами]] та надбанням індійських математиків, китайським [[компас]]ом, грецьким [[Глобус Кратеса|глобусом]], навчив складати [[Orbis terrae|карти]], медичні книги були настільними для лікарів Європи до [[XVII століття]].
+Великого успіху за часів Халіфату сягнули прикладні науки, що пришвидшували розвиток ремесел та торгівлі: [[математика]] ([[Мухаммед аль-Хорезмі]] винайшов [[Алгебра|алгебру]]), [[астрономія]] ([[Зоряний каталог|зоряні каталоги]] [[Абд аль-Рахман аль-Суфі|аль-Суфі]] й [[Улугбек]]а, [[аль-Біруні]]&nbsp;— творець [[Геліоцентрична модель|геліоцентричної моделі]] Сонячної системи), [[географія]] (картографія, мандрівник [[Ібн-Батута]]), [[медицина]] (лікар [[Ібн-Сіна]]). Арабська культура за допомогою підкореного населення Візантії засвоїла величезний шар культурного надбання античних часів та пізніше передала його європейським вченим [[Епоха відродження|епохи Відродження]], здебільшого через праці єврейських  [[Кордовський халіфат|Кордовського халіфату]]. У 27 вищих школах та безлічі бібліотек [[Кордова (Іспанія)|Кордоби]] засвоювало науки багато європейських студентів, що пізніше створять на півночі Італії власні університети ([[Болонський університет|Болонський]]). Арабський світ познайомив європейців з [[Цифри|цифрами]] та надбанням індійських математиків, китайським [[компас]]ом, грецьким [[Глобус Кратеса|глобусом]], навчив складати [[Orbis terrae|карти]], медичні книги були настільними для лікарів Європи до [[XVII століття]].
 <small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
@@ Рядок 49: / Рядок 49: @@
 </gallery></small>
-Найбільшого розвитку за арабів зазнала архітектура, будуються величні палаци з [[фонтан]]ами ([[Альгамбра]] в [[Гранада|Гранаді]]), повсюдно [[Мечеть|мечеті]] ([[Мечеть аль-Акса|мечеть Омара]] в [[Єрусалим]]і) та захисні споруди, вулиці міст вкриваються [[Бруківка|бруківкою]] та освітлюються [[ліхтар]]ями. Найпоширенішою формою мовного мистецтва серед арабів були оповідання про далекі країни, мандри та звичайні казки. У різний час вони збирались і переповідались у вигляді ''«[[Тисяча й одна ніч|Тисячі та однієї ночі]]»'' оповідань [[Шахерезада (персонаж)|Шахерезади]] при дворі царя Шахрияра.
+Найбільшого розвитку за арабів  архітектура, будуються величні палаци з [[фонтан]]ами ([[Альгамбра]] в [[Гранада|Гранаді]]), повсюдно [[Мечеть|мечеті]] ([[Мечеть аль-Акса|мечеть Омара]] в [[Єрусалим]]і) та захисні споруди, вулиці міст вкриваються [[Бруківка|бруківкою]] та освітлюються [[ліхтар]]ями. Найпоширенішою формою мовного мистецтва серед арабів були оповідання про далекі країни, мандри та звичайні казки. У різний час вони збирались і переповідались у вигляді ''«[[Тисяча й одна ніч|Тисячі та однієї ночі]]»'' оповідань [[Шахерезада (персонаж)|Шахерезади]] при дворі царя Шахрияра.
 == Див. також ==
@@ Рядок 64: / Рядок 64: @@
 * [http://leksika.com.ua/10561127/legal/halifat Халіфат] // {{Юридична енциклопедія|6}}
 * [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part5.pdf Каліфат] // {{УМЕ5|сторінки=579}}
+* Мошенський С. З.  Більше ніж гроші. Фінансова історія людства. К. :  Саміт-книга, 2021 - 486 с. ISBN 978-966-986-287-7    *[https://www.google.com.ua/books/edition/%D0%91%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B5_%D0%BD%D1%96%D0%B6_%D0%B3%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%96_%D0%A4%D1%96%D0%BD%D0%B0/0bKiEAAAQBAJ?hl=ru&gbpv=1&dq=%D0%BC%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9&printsec=frontcover]
 == Посилання ==
 * [http://wiki.kspu.kr.ua/index.php/Органи_державного_управління_Арабського_халіфату Органи державного управління Арабського халіфату]

Халіфат: відмінності між версіями

Поточна версія на 10:01, 26 січня 2024

Зміст

Історія

Господарство

Культура

Див. також

Джерела

Література

Посилання

Навігаційне меню

Халіфат
Арабський халіфат, 750 рік. Різними кольорами позначені володіння мусульман на момент смерті Мухаммеда, завоювання перших трьох халіфів та завоювання Омеядів
Посада керівника організації	халіф
Посада голови уряду	халіф
Халіфат у Вікісховищі

Халіфат: відмінності між версіями

Поточна версія на 10:01, 26 січня 2024

Історія

Господарство

Культура

Див. також

Джерела

Література

Посилання

Навігаційне меню

Пошук