Гусятин
селище Гусятин | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Тернопільська область | ||||
Район | Чортківський район | ||||
Громада | Гусятинська селищна громада | ||||
Рада | Гусятинська селищна рада | ||||
Основні дані | |||||
Засновано | Невідомо | ||||
Магдебурзьке право | 1559 | ||||
Статус | із 2024 року | ||||
Площа | 35 км² | ||||
Населення | ▼ 7139 (01.01.2017)[1] | ||||
Густота | 203,5 осіб/км²; | ||||
Поштовий індекс | 48200 | ||||
Телефонний код | +380 3557 | ||||
Географічні координати | 49.070667, 26.205066 | ||||
Висота над рівнем моря | 350 м | ||||
Водойма | Збруч
| ||||
Відстань | |||||
Найближча залізнична станція: | Гусятин | ||||
До обл. центру: | |||||
- залізницею: | 94 км | ||||
- автошляхами: | 67 км | ||||
Селищна влада | |||||
Адреса | 48201, Тернопільська область, Чортківський район, смт. Гусятин, вул. Героїв Майдану, 1 | ||||
Голова селищної ради | Карпо Степан Олексійович | ||||
Гусятин у Вікісховищі |
Гуся́тин — селище в Чортківському районі Тернопільської області. Центр Гусятинської селищної громади. Населення — 7,2 тис. осіб (2017 р.).[2]
Розташований на автошляху Т 2002. Автошляхом Т 2011 сполучений з автошляхом М19 (E85).Фізична відстань до Тернополя — 67 км, автошляхом 79,3 км , залізницею 94 км .
Назва зазнала змін — Всятин, Усятин, Гусятин. Походить, ймовірно, від імені чи прізвиська Ус. За іншою версією, від поширеної у цій місцевості рослини — гусятника.[3]
Також назву пов'язують із остґотським словосполученням haus team («швидка вода»): колись Збруч, вирвавшись із хребта Товтрового міжгір'я, мав швидку течію, яку зупинила Боднарівська ГЕС у 1961 р.).
На думку Ростислава Білоуса (мовознавця), назва селища походить від остготського словосполучення husjan tyn («заховати» i «місце»), себто «місце схованки».
Гусятин знаходиться на Подільському плато, основу якого становить Волино-Подільська височина, що має хвилясту поверхню. Абсолютна висота над рівнем моря — 300—400 метрів. Біля Гусятина у північно-східному напрямку проходить товтровий кряж — гори Медобори — унікальна геолого-ботанічна пам'ятка природи державного значення.
Клімат помірно контенентальний.
Містечко Гусятин розташоване на правому березі річки Збруч, яка утворює мис. На півночі розташований ставок ставок.
Археологічна пам'ятка — урочище Фондова гора, поселення трипільської культури. Також поселення трипільської культури виявлено в урочищі Високий берег.
У травні 1963 року в пісковому кар'єрі на третій горі при видобуванні піску знайдено кістяк динотерія — великого вимерлого ссавця до 5 метрів висотою з хоботом, як у слона, і загнутими вниз бивнями у нижній щелепі. Цінну знахідку відправлено в інститут зоології Академії наук СРСР.
Біля Гусятина літом 1848 р. — Поблизу села Личківці у річці Збруч знайдений широко відомий в історії Збруцький Світовид, який має вигляд високого чотиригранного стовпа із зображенням у верхній частині чотирьох облич. Зберігається в Краківському Історичному музеї.
На полі «Могилки» були два кургани.
Поблизу селища виявлено городище давньоруської культури (XII–XIII ст.).
Перша писемна згадка — 1431 р.; в історичних документах описані бої поблизу Гусятина між польськими і литовськими військами після смерті князя Великого Князівства ЛитовськогоВітовта.
Згідно з припущеннями істориків[4], Гусятин після битви на річці Сині Води 1363 р. переданий із-під влади Орди до Великого князівства Литовського (колишнє Галицьке Пониззя Дністра).
Відомо, що на початку XV ст. власнико�� Гусятина був Грицько Кердей, з 1456 року — Сигізмунд (Зигмунд) Кердей.[5]
25 листопада 1475 р. в записці Галицького земського суду № 3865 згаданий dominis Iohan Swircz de Uszyathin (буквально — Ян Свірч з Ушятина, тобто Гусятина.[6] ) 1530 р. — 2 лани, 2 млини.
До 1539 р. — королівщина; тодішній Гусятин, розташований по обидва боки річки Збруч, був королівським містом, але королева Бона Сфорца для заокруглення своїх володінь обміняла його на Маньківці. З 1539 р. поселення Гусятин належало шляхтичу Яну Свірчу (молодшому) (? −1564).
1559 р. король Сиґізмунд II Авґуст надав магдебурзьке право — статус міста, дозвіл проводити три ярмарки на рік: на Новий рік, Зелені свята, на св. Матвія та щотижневі торги по понеділках.
У 1569 р. Гусятин належав опікуну Миколаю Язловецькому. Дідичем міста був також староста хмільницький Міхал Язловецький.[7] 1574 р. перейшов у власність Марціна Калиновського — діда коронного гетьмана.
У 1594 році Северин Наливайко (батько жив у Гусятині, займався кушнірством, мав хату, землю, яку забрав Валентій Александер Калиновський, його самого було вбито, сім'я переїхала на Волинь, де старший брат Дем'ян був священиком в князя Костянтина Острозького) очолив повстання проти влади Речі Посполитої (середній брат Семен підняв повстання на Волині), прийшов під Гусятин, пограбував місто та замок В. А. Калиновського.
Згодом він служив сотником у князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ, де добре оволодів військовою справою. В жовтні очолив повстання, яке поширилось на Київщину, Волинь, також Білорусь, Поділля і частково на Галичину.
В жовтні 1623 брати Калиновські в Гусятині поділили спадок батька: Адам взяв Нестерварські маєтки, Єжи — уманські, Марцін — гусятинські. Матері залишили маєтки хоростківські (жила ще у 1638 році).[8]
У 1645 р. за сприяння власника — воєводи чернігівського та польного гетьмана Марціна Каліновського — було збудовано замок, фундовано костел і монастир Бернардинів.
1652 р. після загибелі в битві під Батогом Марціна Калиновського-молодшого, його сина Самуеля Єжи Гусятин перейшов його внуку[9] Марціну Адаму Калиновському.
1653 р. в Гусятині стояв табором польський король Ян ІІ Казимир, у кінці листопада перебував Богдан Хмельницький (тут об'єднався з кримським ханом). Гусятинським замком користувались кримські татари, хан перебував деякий час; звідси вирушили до Кам'янця. Вдова Самуеля Єжи Калиновського — Уршуля Бриґіда з Оссолінських — довго вважала, що він потрапив у полон; поспішаючи з викупом до Гусятина, ледве сама не потрапила до рук татар.[10]
1655 р. Богдан Хмельницький з московським боярином В. Бутурліним взяли місто в осаду, місто здалося.
За Андрусівським перемир'ям 1667 р. залишився під владою Речі Посполитої. 1672 р. — відійшов до Османської імперії, 1683 р. — знову до Речі Посполитої.
1672 року, скориставшись тим, що Річ Посполита була ослаблена тривалими війнами, султанська Османська імперія захопила все Поділля. Гусятин став особистою власністю намісника османського султана; Онуфріївська церква була перетворена на мечеть. 1683 р. магнат Анджей Потоцький відвоював Гусятин в турків.
1711 р. в Гусятині був Петро I.
1729 р. Гусятин перейшов до белзького воєводи Станіслава Потоцького (помер 1732 року[11], син великого коронного гетьмана Фелікса Казимира Потоцького).
1735 р. новий власник (дідич) — Францішек Салезій Потоцький (небіж попереднього власника[11].
5 грудня 1754 р. король Август ІІІ у Варшаві, на прохання власника Антонія Міхала Потоцького — воєводи белзького (представник іншої гілки Потоцьких, брат львівського каштеляна графа[12] Юзефа Потоцького, правнук старости генерального Стефана Потоцького[13]) — надав місту право на проведення 2-х ярмарків.[14]
У 1759 р. дідич Потоцький Антоній Міхал видержавив місто брест-литовському воєводі Каролю Сапєзі.[15]
1762 р. Гусятин перейшов глинянському старості[13] Іґнацію Потоцькому.
1772 р. західна частина Гусятина опинилася під владою Австро-Угорської імперії. Було 455 дворів, 2,5 тис. мешканців. Західний Гусятин відокремлюється від східного, стає центром повіту; східний Гусятин (приєднаний до Російської імперії) — містечко Кам'янець-Подільської губернії.
1790 р. австрійську частину міста набув граф Пйотр Забільський (*? — †1824), пізніше — його син Юзеф.
1848 р. Гусятин купив граф Аґенор Голуховський зі Скали. Руїни замку і околицю він продав місцевому рабинові.
Палац графа Адама Голуховського (1855—1914 р.) в Гусятині за містом, в «Грабнику», був зведений Юліяном Захаревичем у 1889 р. Палац мав французький стиль. В палаці знаходилась велика бібліотека і багато творів мистецтва. Навколо палацу був англійський парк. Залишились тільки дерева цього парку, палац був знищений під час Першої світової війни. Про його вигляд можна судити тільки за старими фотографіями.[16]
В присілку Юзифівці була митниця.
Восени 1883 року почалось будівництво,[17] 31 грудня 1884 р. була відкрита залізниця Станіслав — Гусятин відтинку Галицької Трансверсальної залізниці — залізничної гілки Краків — Перемишль — Львів — Станіслав — Бучач — Гусятин.
В грудні 1898 року було засновано філію товариства «Просвіта» в Гусятині за ініціятиви священика Северина Матковського. Знаходилась на проборстві біля церкви Святого Онуфрія. Головою став начальник пошти Ярема Лопатинський. При філії діяла бібліотека.[18]
Напередодні 1-ї світ. війни проживало близько 6 000 осіб. Діяла прикордонна митниця, працювали пивзавод і ґуральня.
Першого серпня 1914 р. російські війська займають місто. У вересні 1917 р. — австрійські. Під час бойових дій місто було сильно зруйноване. Зокрема пам'ятки архітектур��, які дві сторони використовували як укріплення. Гусятин піддавався артилерійським обстрілам, над Гусятином відбувались повітряні бої.
Для логістичних цілей російською владою. 31 січня 1916 р. була відкрита залізнична лінія Кам'янець-Подільський — Гусятин.
З листопада 1918 р. у Гусятині утвердилася влада ЗУНР. До 7 листопада 1918 р. в місті та повіті було встановлено владу Української держави.[19]
Восени 1920 р. Гусятин зайняли польські війська.
Післявоєнний Гусятин - напівспустошений, багато будівель постраждало, Гусятинський замок, ратуша, палац утречені. Гусятин залишається зруйнованим .
Вранці 17 вересня 1939 року червоні порушили польсько-радянський кордон. Комендатура Гусятина майже 1 годину вела бій проти нападників.[20] У грудні 1939 стає райцентром.
Гусятин окупований гітлерівцями 7 липня 1941 року. Єврейська община була знищена . У місті діяли прихильники ОУН/УПА ,радянська та німецька влада замордовувала їх у тюрмах .
Німці утратили місто 24 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту захопили населений пункт в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.[21]
У 1958-му році хутір Кринички став житловим районом [22] . Місто розбудовується . Відкривається дитячий садок, школа, технікум. Працює санаторій. Будується об'їздна.
З 1991 року в складі незалежної України. Напочатку незалежності Гусятин занепадає. Закривається санаторій, коледж на межі зачинення. У цей ж час розбудовується житловий район Кринички. Згодом місто Гусятин починає поступово відновлюватись та розвиватись.
15 липня 2015 року шляхом об'єднання сільських рад утворено Гусятинську селищну громаду, адміністративним центром громади стає Гусятин.[23]
07 липня 2018 року з ініціативи бійця ДУК Правий Сектор Романа Михайлишина в Гусятині під вікнами будинку в якому виріс боєць, відбувся урочистий ритуал підняття Державного Прапора України.[24]
16 березня 2024 року місті Гусятин відкрили Алею Пам’яті Героїв, її створили біля пам'ятника Незалежності України[25].
На цьому місці має відображатися графік чи діаграма, однак з технічних причин його відображення наразі вимкнено. Будь ласка, не видаляйте код, який викликає це повідомлення. Розробники вже працюють для того, щоби відновити штатне функціонування цього графіка або діаграми. |
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[26]:
Мова | Чисельність, осіб | Доля |
---|---|---|
Українська | 6 386 | 98,16 % |
Російська | 93 | 1,42 % |
Інші | 27 | 0,42 % |
Разом | 6 506 | 100,00 % |
Гусятин мав значну хасидську єврейську громаду з XV століття аж до нацистської окупації 1941 року. Синагога була побудована в середині XVI століття і перебудовувалась в середині XVII століття; була зруйнована під час війни, після війни радянська влада її відреставрувала і в приміщенні влаштувала Гусятинський краєзнавчий музей. Який працював до 2002 року, зараз споруда є спустошеною.
Нині діють промислові підприємства:
ТОВ «Весна ЛТД» (виробництво мінеральної води),
меблеві фабрики «Елегант», «ШИК Галичина», "Комфорт"
Крано-трубовиготовляючий завод фірми "Breeze"
Розвідано Новозбручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся», ропи.
У місті діє приміський автовокзал.
Залізнична станція відправляє вантажі, які виробляються місцевими підприємствами.
З 1 вересня 2017 року відновлено курсування приміського пасажирського поїзда Тернопіль-Гусятин. Раніше сюди їздили причіпні вагони Київ — Тернопіль — Чортків — Гусятин.
Працюють заклади освіти, культури та соціальної сфери: ЗОШ 1-3 ступ., Гусятинський коледж ТДТУ, муз. школа, Буд. культури, Центр дит. і юнац. творчості, кінотеатр ім. Т. Шевченка, бібліотека, дошкільний заклад, друкарня, редакція районної газети «Вісник Надзбруччя», центральна районна лікарня, поліклініка, водолікарня, санаторії «Збруч» і «Медобори», краєзнавчий музей (відкритий 1979 р.).
Філія товариства «Просвіта»: утворена 1898 р., 1939 р. ліквідована радянською владою , відновила роботу 1990 р. (голова — Василь Горбоватий).
Філія «Союзу українок» легально діяла до 1939 р., відновила роботу 1994 р. (голова Л. Будняк).
- Ратуша.[5]
- «Замок» графа Адама Ґолуховського , до 1729-го ним володіли Калиновські (1855—1914) був зруйнований під час першої світової війни.
- палацовий ансамбль (1889, арх. Юліан Захаревич).
- Міські укріплення
- єврейське кладовище
- Онуфріївська церква (II-а пол. XVI ст., мурована; XVII ст. перероблена на мечеть під час османської окупації, був мінарет, згодом — християнський храм), довкола неї збереглися оборонні мури
- церква святителя Миколая Чудотворця (ПЦУ)
- церква Покрови Пресвятої Богородиці (УГКЦ)
- костел святого Антонія (бернардинців) з монастирськими келіями (1610 р.; мурований)
- синагога (мурована, інтер'єр перебуває в стані руїни)
- Український народний дім (поч. 20 ст.).
- Приміщення мистецької державної школи та Гусятинського коледжу Ім. Івана Пулюя
- Колишній пологовий будинок
- Геологічна пам'ятка природи місцевого значення Гусятинське відслонення силуру.
- Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Гусятинське джерело.
- Ботанічні пам'ятки природи місцевого значення Гусятинська тополя та Гусятинські вікові липи.
- Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Куртина вікових дубів (на південній околиці).
- Гусятин межує з національним природним парком «Подільські Товтри».
- Гусятинський грабниковий ліс . Біля санаторію
- Северину Наливайку (1992 р., скульптор Казимир Сікорський).
- Тарасу Шевченку (1993 р., скульптор М. Обезюк Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення)[27][28].
- Меморіал Слави воїнам, полеглим у ІІ-й світовій війні (1985 р., скульптор, архітектор І.Комуніцький).
- Хрест жертвам Голодомору.
- Символічна могила УСС та воїнам УПА.
- Пам'ятник Незалежності України.
- Алея Пам’яті Героїв.
- Стадіон
- Парк
- Парк Незалежності України
- Парк біля пам'ятника Севирину Наливайку
- Гусятинський фонтан навпроти Гусятинської Селищної Ради
- Гусятинський ліс "Grabnik"
- Музична школа
- Гусятинський фаховий коледж ТНТУ ім. Івана Пулюя
- Заклад загальної середньої освіти смт Гусятин Тернопільської області
- Гусятинський центр дитячої та юнацької творчості
- Гусятинський центр культури та дозвілля
- Андрій Вовк (* 1967) — український журналіст.
- Євстахій Гомотюк — хорунжий УСС і Січових Стрільців Армії УНР.
- Оксана Гомотюк — український вчений у галузі історії.[29]
- Станіслав Дачинський (1892—1964) — польський актор і режисер.
- Володимир Кравець — український вчений-математик, психолог, педагог, ректор Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.
- Домінік Кристалович — старший десятник УГА.
- Роман Михайлишин (1988—2022) — український військовик, учасник російсько-української війни.[30]
- Северин Наливайко (?—1597) — український військовий діяч, козацький ватажок.
- Дем'ян Наливайко (пом. 1627) — український православний церковний діяч і письменник, діяч Острозького культосвітнього осередку.
- Михайло Процишин - військовослужбовець, доброволець, загинув на Чернігівщині.[31]
- Мар'ян Рехович — польський вчений, педагог, релігійний діяч.[32]
- Саліпа Ольга Ігорівна (нар. 1986) — українська письменниця, журналістка.
- Руслан Чухась — сержант ЗСУ, загинув при виконанні службового обов'язку 2017.
- Павло Шиманський — економіст і статистик.
- Володимир Шкробот (нар. 1951) — український вчений у галузі медицини, лікар-хірург, громадський діяч.
- Горбоватий Василь — лікар, краєзнавець, публіцист
- Шимонович Іоанікій — український економіст, педагог
- Гомотюк-Зелик Ірина (1929—2015) — українська художниця.
- Людвік Свобода — чехословацький військовий (генерал) і політичний діяч, президент ЧССР в 1968—1975.[33]
- Олександр Кошиць — керівник хорової капели Української Народної Республіки (1919), який разом з підопічними співаками евакуйовувався на захід.
- кам'янецький стольник 1482 року,[34] хорунжий Адам Ярош Свірч з «Гусятина, Вільхівця, Дінаївця, Свірчківців»[35]
- Цетнер Домінік з Чертвіц підписувався як «пан нак Гусятині, Свіржі, Княгиничах».[36]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Гусятинська районна державна адміністрація - Публікації. te.gov.ua. Процитовано 10 липня 2022.
- ↑ В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин… С. 438
- ↑ В. Янович у своїй історії навів факт наявності кам‘яного хреста з написом «Гусятин–1370 р.»
- ↑ а б Гусятинська ратуша. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 17 жовтня 2016.
- ↑ Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. Т. 12. — 564 с., (пол., лат.) с. 379—380 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 квітня 2021. Процитовано 26 лютого 2019.
- ↑ Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 2. — S. 219. (пол.)
- ↑ Spieralski Z. Kalinowski Adam z Husiatyna h. Kalinowa (1602—1638) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XI/…, zeszyt …. — 638 s. (пол.) s. 452—453
- ↑ Kalinowski[недоступне посилання з травня 2019] (пол.)
- ↑ A.Przyboś. Kalinowski Samuel Jerzy h. Kalinowa (zm. 1652) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XI/…, zeszyt …. — 638 s. — S. 466 (пол.)
- ↑ а б Potoccy (02) [Архівовано 21 червня 2013 у Archive.is] (пол.)
- ↑ Potoccy (07) [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ а б Potoccy (03) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Акти ґродські і земські. — Львів, 1868. Т. 1. — 215 с., (пол., лат.) [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.] с. 144—145
- ↑ Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa (1702—1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625—831 (пол.) S. 789
- ↑ Ю.Бірюльов. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів: «Центр Європи», 2010.— С. 85
- ↑ Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл.— С. 51. ISBN 978-617-655-000-6
- ↑ Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина». З історії бібліотечної справи у Гусятинсьому районі. Архів оригіналу за 23 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр. [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.]</
- ↑ Ткачов С. Польсько-радянська війна 1939 року і Тернопільщина // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 170. — ISBN 978-966-457-228-3.
- ↑ Великая война Гусятин[недоступне посилання](рос.)[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ КРИНИЧКИ | хутір. Тернопільщина (укр.). Процитовано 12 липня 2022.
- ↑ ВВРУ, 2016, № 8, стор. 19
- ↑ Своя громада: Прапор біля будинку. Своя громада. субота, 15 жовтня 2022 р. Процитовано 15 жовтня 2022.
- ↑ У місті на Тернопільщині відкрили Алею Пам’яті Героїв
- ↑ У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 41. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
- ↑ Рішення виконкому Тернопільської обласної ради від 26 травня 1997 року № 209.
- ↑ Гомотюк Оксана Євгенівна. ЗУНУ - Західноукраїнський національний університет. Процитовано 15 жовтня 2022.
- ↑ Йому мало виповнитись 34, але життя обірвав окупант… Гусятин прощається з Романом Михайлишиним - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 25 серпня 2022.
- ↑ Любив людей і загинув за Батьківщину: прощання з Героєм Михайлом Процишиним з Гусятина - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 30 серпня 2022.
- ↑ Гуцал П., Ткачов С., Ханас В. Реховіч Маріан-Юзеф // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 176. — ISBN 978-966-528-279-2.
- ↑ Барна В., Горбоватий В., Клименко О., Колодницький С. Свобода Людвік / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2.— С. 238.
- ↑ E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — 243 s. — S. 134. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8 (пол.)
- ↑ E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) s. 52
- ↑ W. Konopczyński. Cetner Dominik z Czertwic // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. III/3, zeszyt 13. — 193—288 s. — S. 238. (пол.)
- Горбоватий В., Козелко Б. Гусятин // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 438—439. — ISBN 966-528-197-6.
- Козелко Б. В. Гусятин [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Савченко І. В. Гусятин [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 260. — ISBN 966-00-0405-2.
- Husiatyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 223. (пол.)— S. 223—226. (пол.)
- Балюх В. Через роки, через віки…: [Фоторепортаж про м. Гусятин] // Ровесник. — 1997. — 31 жовт. — (Тернопілля).
- Горбоватий В. Гусятин часів Северина Наливайка // Вісник Надзбруччя. — 1997. — 4 квіт.
- Гусятин: роки та факти // Просвіта. — 1997. — № 4 (квіт.).
- Гусятин // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гусятин |
- [недоступне посилання з травня 2019 Drzewa genealogiczne][недоступне посилання з листопадаа 2019] (пол.)
- Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина». З історії бібліотечної справи у Гусятинсьому районі [Архівовано 23 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Гусятин [Архівовано 3 лютого 2011 у Wayback Machine.]
|
|
|
|
- Міста магдебурзького права
- Гусятинська селищна громада
- Історичні місця України
- Гусятин
- Селища Тернопільської області
- Районні центри Тернопільської області
- Міста над Збручем
- Міста магдебурзького права на Поділлі
- Міста Тернопільського воєводства
- Населені пункти з історичною єврейською громадою
- Повітові міста Австро-Угорщини
- Населені пункти Чортківського району