Deep Purple
| Deep Purple | |
|---|---|
.png){kind=small} | |
 Deep Purple, 2013 рік | |
| Основна інформація | |
| Жанр | Хард-рок Хеві-метал |
| Роки | 1968 — 1976 1984 — дотепер |
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Місто | Гартфорд, Гартфордшир, Англія |
| Інші назви | Roundabout |
| Лейбл | Tetragrammaton, Warner Bros., Polydor, BMG, EMI, Edel |
| Склад | Ієн Пейс Ієн Гіллан Роджер Гловер Стів Морс Дон Ейрі |
| Колишні учасники | Джон Лорд Річі Блекмор Род Еванс Нік Сімпер Девід Ковердейл Гленн Г'юз Томмі Болін Джо Лінн Тернер Джо Сатріані |
| deeppurple.com(англ.) | |
Deep Purple у Вікісховищі | |
Deep Purple (читається як Діп Пепл[1]) — британський рок-гурт, утворений у лютому 1968 року Хартфорді. Разом з гуртами Led Zeppelin та Black Sabbath вважаються засновниками музичних стилів хард-рок й хеві-метал, хоча самі учасники гурту не відносять себе до якогось окремого жанру[2]. Також творчість групи включає елементи класичної музики, блюз-року, популярної музики та прогресивного року. Гурт внесено до книги рекордів Гіннеса, як один з найгучніших гуртів, та тих, що продали понад 100 мільйонів альбомів. Deep Purple займає 22 позицію в рейтингу програми «Найкращі виконавці хард-року» каналу VH1.
Протягом свого існування склад гурту зазнавав численних змін, а в період з 1976 по 1984 взагалі тимчасово не існував. Склади 1968-76 прийнято позначати як Марк I, II, III і IV. Найвдалішим з комерційної точки зору був другий склад, до якого входили Іен Ґіллан (вокал), Річі Блекмор (гітара), Джон Лорд (клавіші), Роджер Ґловер (бас-гітара) та Іен Пейс (барабани). В цьому складі група проіснувала в період 1969-73. Потім цей склад відновлювався в 1984-89 та у 1993 році, після чого відбувся розкол між Блекмором та іншими учасниками. До поточного складу гурту входить гітарист Стів Морс.
У 1967 році Кріс Кертіс, колишній барабанщик гурту The Searchers, зв'язався з лондонським бізнесменом Тоні Едвардсом у надії що той візьметься керувати новою групою Roundabout, яку вони разом мають створити. Назва Roundabout (карусель) мала символізувати те, що учасники гурту будуть входити і виходити з групи, як на музичній каруселі. План вразив Едвардса на стільки, що той ��огодився фінансувати авантюру, разом з двома своїми партнерами по бізнесу: Джоном Колетта та Роном Хайе.
Першим до складу гурту запросили Джона Лорда, навченого класичній грі на органі Хаммонда. Раніше той грав в гурті The Artwoods.
З другої спроби Едвардс переконав гітариста Річі Блекмора повернутись з Гамбургу для того, щоб взяти участь у прослуховуваннях.
На роль бас-гітариста Джон Лорд запропонував свого старого друга, Ніка Сімпера, з яким він грав в групі The Flower Pot Men and their Garden (відомішої під назвою The Ivy League) у 1967. Свій творчій шлях до слави Сімпер почав у Johnny Kidd and The Pirates, був одним з потерпілих в аварії, що забрала з життя Кідда. Також був учасником гурту The Savages, де він грав з Блекмором.
У жовтні 1968 до групи прийшов успіх після випуску кавер-версії пісні «Hush» Джро Сауза, яка сягнула 4-го місця в американському чарті US Billboard і 2-го — за версією канадського музичного видання RPM. Пісню було взято з дебютного альбому Shades of Deep Purple. Після цього відправились в тур на підтримку альбому Goodbye гурту Cream. Другий альбом групи, The Book of Taliesyn (включно з кавером пісні «Kentucky Woman» Нейла Даймонда), був представлений у Сполучених Штатах під час туру цією країною, сягнув 38-го місця в американських чартах і 21-го — у чартах RPM, у той час як у рідній країні гурту альбом був презентований лише наступного року. У 1969 в світ вийшов третій альбом гурту, Deep Purple, при створенні якого були використані струнні та духові інструменти. У новому альбомі простежується вплив творчості Vanilla Fudge і «класичного» минулого Лорда — музики Баха та Римського-Корсакова.
Після випуску трьох альбомів і турів Сполученими Штатами, їх американська компанія звукозапису Tetragrammaton вийшла з бізнесу, залишивши гурт без грошей перед невизначеним майбутнім. Компанію Tetragrammaton викупили Warner Bros. Records, які й здійснювали усі записи альбомів гурту у 1970-х. Повернувшись у 1969 році до Англії, гурт записує сингл «Emmaretta».
У травні 1969 Блекмор, Лорд і Пейс таємно домовляються про зміну вокаліста і басиста. Причиною було те, що ці троє музикантів швидко вдосконалювали свою майстерність, у той час як Еванс і Сімпер досягли у розвитку своєї межі. У пошуках заміни вокаліста Блекмор звернувся із відповідною пропозицією до 19-річного Треррі Рейда, який рік тому відмовив щойно утвореним Led Zeppelin. І хоча Рейд знайшов цю пропозицію лестивою, він був змушений відмовитись через те, що мав контракт з Мікі Мостом. Крім того він більше був зацікавлений у сольній кар'єрі. Тож Блекмору нічого не лишалось, як продовжити пошуки.
Тоді гурт почав полювання на Іена Гіллана, вокаліста гурту Episode Six, який видав у Британії декілька синглів без значного комерційного успіху. На прослуховування Гіллан прийшов із басистом Episode Six — Роджером Гловером, на велике здивування якого після проб він отримав запрошення увійти до постійного складу гурту.
Так утворився склад гурту «Марк ІІ», який пізніше визнають класичним складом Deep Purple. Першою роботою нового складу став комерційно-невдалий запис «Hallelujah».
Таку необхідну популярність гурт здобув завдяки Концертові Гурту з Оркестром (Concerto for Group and Orchestra) — епопеї у трьох діях, написаної Лордом і виконаної музикантами гурту у королівському концертному залі Альберт-холл, разом із королівським філармонічним оркестром, деригованим Малкольмом Арнольдом.
Разом із альбомом Five Bridges гурту The Nice, це стало одним з перших прикладів співробітництва рок-гуртів з симфонічними оркестрами. Проте, окремі члени Deep Purple (особливо Блекмор і Гіллан) були дуже незадоволені тим, що гурт отримав ярлик «колектив, який виступає разом із оркестрами», у той час як вони мали на меті розвинути звучання до жорсткішого, хард-рокового стилю. Тим не менше, Лорд написав, а увесь гурт разом із оркестром у кінці 1970 року записали іще один альбом у тому ж ключі, названий Gemini Suite.
Незабаром після оркестрового альбому Deep Purple розпочали напружені гастролі[3]. Їх перший студійний альбом цього періоду, випущений в червні 1970 року, In Rock, який містив хіти «Speed King», «Into The Fire» і «Child in Time». Гурт видав сингл «Black Night», який ввійшов в Топ 10 британського чарту[4], і виконав його в популярній передачі Top of the Pops[5]. Взаємодія між гітарою Блекмора і органом Лорда, разом з агресивним вокалом Гіллана і ритм-секцією Гловера і Пейса, тепер почала мати унікальну ідентичність, яка відокремила гурт від його попередніх альбомів[6]. Разом з альбомами Led Zeppelin II і Paranoid, In Rock заклав жанр хеві-метал. Альбом досяг 4 рядка в британському чарті[7].
Другий альбом, Fireball, виданий в липні 1971 року, очолив британський чарт[8].
Склади Deep Purple прийнято нумерувати Mark X (скорочено Mk), де X — номер складу. Існують два різних способи нумерації — хронологічний і персональний. Перший дає на два склади більше через те, що в 1984 й 1992 роках група поверталася до класичного складу Mark 2.
| Mk I (1968—1969) |
|
|---|---|
| Mk IIa (1969—1973) |
|
| Mk III (1973—1975) |
|
| Mk IV (1975—1976) |
|
| (1976—1984) | Розпад колективу. |
| Mk IIb відновлення гурту (1984—1989) |
|
| Mk V (1989—1992) |
|
| Mk IIc (1992—1993) |
|
| Mk VI (1993—1994) |
|
| Mk VII (1994—2002) |
|
| Mk VIII (2002-дотепер) |
- Mk I
- Shades of Deep Purple, вересень 1968
- The Book of Taliesyn, грудень 1968
- April, листопад 1969
- Mk IIa
- In Rock, червень 1970
- Fireball, вересень 1971
- Machine Head, березень 1972
- Who Do We Think We Are, лютий 1973
- Mk III
- Burn, лютий 1974
- Stormbringer, грудень 1974
- Mk IV
- Come Taste the Band, жовтень 1975
- Mk IIb, перше відновлення колективу
- Perfect Strangers, листопад 1984
- The House of Blue Light, січень 1987
- Mk V
- Slaves & Masters, жовтень 1990
- Mk IIc, друге відновлення колективу
- The Battle Rages On, липень 1993
- Mk VI
- без альбомів
- Mk VII
- Purpendicular, лютий 1996
- Abandon, травень 1998
- Mk VIII
- Bananas, серпень 2003
- Rapture of the Deep, жовтень 2005
- Rapture of the Deep, окремий випуск 2CD, червень 2006
- Now What?!, квітень 2013
- Infinite, квітень 2017
- Mk I
- Live in Inglewood, 1968 (виданий 2004)
- Mk IIa
- Concerto for Group and Orchestra, 1969
- Kneel & Pray, 1969 (виданий 2004)
- Gemini Suite Live, 1970 (виданий 1998)
- Scandinavian Nights, 1970 (виданий 1988)
- Space Vol 1 & 2, 1970 (виданий 2004)
- Made in Japan 1972
- Deep Purple In Concert, 1970—1972 (виданий 1980)
- Denmark 1972, 1972 (виданий 2004)
- Mk III
- Made in Europe, 1975
- Live in London, 1974 (виданий 1982)
- Just Might Take Your Life , 1974 (виданий 1996 | 2004)
- Perks And Tit, 1974 (виданий 2004)
- Mk III: The Final Concerts, 1975 (виданий 1996)
- Mk IV
- Last Concert in Japan, 1976
- King Biscuit Flower Hour Presents: Deep Purple in Concert(On the Wings of a Russian Foxbat), 1975 (виданий 1995)
- This Time Around: Live in Tokyo, 1975 (виданий 2001)
- Mk IIb, відновлення гурту
- Nobody's Perfect, 1987 (виданий 1988)
- In The Absence of Pink: Knebworth 85, 1985 (виданий 1991)
- Mk IIc
- Come Hell or High Water, 1993, (виданий 1994)
- Live In Europe 1993, 1993 (4-CD box set — виданий 2006)
- Mk VII
- Live at the Olympia '96, 1996 (виданий 1997)
- Total Abandon: Live in Australia, 1999
- In Concert with the London Symphony Orchestra, 1999
- Live At The Rotterdam Ahoy, 2000
- The Soundboard Series, 2001
- Mk II
- Concerto for Group and Orchestra, 1969 (CD 1969, DVD 2003)
- Special Edition EP, 1969 (Виданий 2003)
- Live In Concert 1972/73, 1972/1973 (Виданий 1988)
- Mk III
- Live in California 74, 1974 (Виданий 1974, DVD Remastered 2006)
- Mk II, відновлення гурту
- Come Hell Or High Water, 1993 (DVD Виданий 2001)
- Mk VII
- Bombay Calling, 1995
- Live at Montreaux, 1996
- In Concert with the London Symphony Orchestra, 1999
- Live in Australia: Total Abandon, 1999
- Perihelion, 2001
- Live Encounters, 2003
- Purple Passages, вересень 1972
- 24 Carat Purple, липень 1975
- When We Rock, We Rock, and When We Roll, We Roll, 1978
- The Mark II Purple Singles, квітень 1979
- Deepest Purple: The Very Best of Deep Purple, липень 1980
- The Anthology, червень 1985
- 30: Very Best of Deep Purple, жовтень 1998
- Listen, Learn, Read On, 29 жовтня 2002 (6 cd box set)
- Winning Combinations: Deep Purple and Rainbow, 2003
- Deep Purple: The Platinum Collection, 2005
- 1968 Hush
- 1968 Kentucky Woman
- 1969 River Deep — Mountain High
- 1970 Black Night
- 1971 Strange Kind of Woman
- 1971 Fireball
- 1972 Never Before
- 1972 Smoke on the Water
- 1973 Woman From Tokyo
- 1974 Might Just Take Your Life
- 1977 New Live and Rare EP
- 1978 New Live and Rare EP II
- 1980 Black Night (ponowne wydanie)
- 1980 New Live and Rare EP III
- 1984 Knocking at Your Back Door
- 1984 Perfect Strangers
- 1985 Knocking at Your Back Door / Perfect Strangers
- 1988 Hush
- 1990 King Of Dreams
- 1991 Love Conquers All
- 1995 Black Night"
- ↑ Правильно із англійської — Діп Пепл, але традиційно в українській мові закріпилось неправильне прочитання — Діп Перпл або Діп Пьорпл
- ↑ Інтерв'ю на www.deep-purple.net (англ.)
- ↑ Дрибущак, 2002, с. 55.
- ↑ Дрибущак, 2002, с. 58.
- ↑ Дрибущак, 2002, с. 62.
- ↑ Дрибущак, 2002, с. 57.
- ↑ Дрибущак, 2002, с. 61.
- ↑ Дрибущак, 2002, с. 66.
- Діп Перпл // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Deep Purple |
- Chris Charlesworth, Deep Purple — The Illustrated Biography (Omnibus Books 1983)
- Michael Heatley, The Complete Deep Purple (Reynolds & Hearn 2005)
- Dave Thompson, Smoke on the Water- The Deep Purple Story (ECW 2004)
|
