Pending

Dassault Rafale

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Rafale)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Dassault Rafale
Dassault Rafale
Призначення:багатоцільовий винищувач
Перший політ:4 липня 1986
Прийнятий на озброєння:18 травня 2001
Період використання:1997 — дотепер
На озброєнні у:див. «Оператори»[⇨]
Розробник:Dassault Aviation
Виробник:Франція Dassault Aviation
Всього збудовано:259 (2023 рік) [1]
Модифікації:Rafale A, Rafale D, Rafale C, Rafale M, Rafale N
Конструктор:Dassault Aviation
Екіпаж:1—2 особа
Максимальна швидкість (МШ):2203 (1,8 Маха) км/год
Бойовий радіус:1800 км
Дальність польоту:3700 км
Практична стеля:18 000 м
Швидкопідйомність:>305 м/с
Довжина:15,27 м
Висота:5,34 м
Розмах крила:10,80 м
Площа крила:45,7 м²
Двигуни:2× двоконтурний турбореактивний з форсажною камерою SNECMA M88-2
Тяга (потужність):2×5100
Тяга форсажна:2×7650
Гарматне озброєння:1×30 мм GIAT 30/719B
Боєзапас:125 снарядів (ефективна дальність 2500 м)
Dassault Rafale у Вікісховищі

Дассо́ «Рафа́ль» (фр. Dassault Rafale, букв. «Шквал») — французький багатоцільовий винищувач четвертого покоління, розроблений французькою компанією «Dassault Aviation». Здійснив перший політ 4 липня 1986 р. З 2000 р. експлуатується ВПС і ВМС Франції. У 2009 році Міністерство оборони Франції замовило додатково 60 винищувачів.[2] Також укладено контракт на постачання винищувачів до Бразилії.

«Рафаль» виконано за традиційною для винищувачів фірми «Dassault Aviation» схемою «качка» з трикутним крилом, в якій переднє поворотне горизонтальне оперення розташоване попереду крила для збільшення маневровості літака (максимальне перевантаження 11 g). Силова установка — дводвигунова. Може експлуатуватися з ЗПС довжиною 400 м.[3]

Літак Rafale фірми Dassault є вершиною розвитку аерокосмічної промисловості Франції. Це повністю французький проект — озброєння, двигуни, авіоніка і власне виробництво. Цей літак став підтвердженням намірів Франції нікому не поступатися в Європі у плані авіаційного будівництва. Компанія Dassault називає його «omnirole» літаком 4,5-го покоління.

Перше бойове застосування відбулося в березні 2007 року в ході операції НАТО в Афганістані. Так само ці літаки використовувалися в операції «Odyssey Dawn» проти військ Каддафі в Лівії в березні 2011 року.

7 грудня 2011 міністр оборони Франції Жерар Лонге заявив, що виробництво «Рафаль» буде згорнуто (після того як компанія Dassault виконає замовлення ВПС Франції), якщо не з'являться іноземні замовлення на винищувач[4].

Станом на 2023 рік, збудовано 259 «Рафалей».

Історія розробки

[ред. | ред. код]

У середині 1970-х років Військово-повітряні сили Франції (Armée de l'Air) і Військово-морські сили Франції (Marine Nationale) мали окремі вимоги до нового покоління винищувачів, які повинні були замінити ті, що вже знаходилися в експлуатації або мали надійти на озброєння[5]. Оскільки їхні вимоги були схожими, а також з метою зниження вартості, обидві служби випустили спільний запит на пропозицію[6]. У 1975 році Міністерство авіації Франції ініціювало дослідження нового літака, який мав доповнити майбутній і менший Dassault Mirage 2000, причому кожен літак був оптимізований для різних ролей[7].

Програма розробки літака Rafale стала кінцевим продуктом зусиль різних європейських країн щодо створення спільного винищувача. У 1979 році Dassault-Breguet (пізніше Dassault Aviation) приєдналася до проекту MBB/BAe «Європейський колабораційний винищувач», який було перейменовано на «Європейський бойовий літак»[8]. Компанія внесла свій вклад у аеродинамічну схему перспективного двомоторного, одномісного винищувача; однак проект розпався в 1981 році через різні оперативні вимоги кожної з країн-партнерів[9]. У 1983 році була ініційована програма «Майбутній європейський винищувач» (Future European Fighter Aircraft), яка об'єднала Францію, Італію, Іспанію, Західну Німеччину та Сполучене Королівство для спільної розробки нового винищувача, хоча останні три країни мали власні програми розробки літаків[10]. Французькі чиновники бачили в цьому легкий, багатофункціональний літак, який, на додаток до виконання як ролей у ВПС, так і в ВМС, також мав би бути привабливим на експортному ринку винищувачів. Це контрастувало з британською вимогою щодо важкого перехоплювача далекого радіусу дії. Франція також вимагала провідної ролі з відповідною технічною та промисловою перевагою, тоді як інші країни погоджувалися на більш рівноправну програму[11][12].

Між Францією та іншими учасниками цього проекту було мало спільного, але до 1983 року п'ять країн погодилися на спільну європейську цільову програму для майбутнього винищувача. Однак розбіжності залишалися, і тому Франція вийшла з багатосторонніх переговорів у липні 1985 року, щоб зберегти технологічну незалежність своєї авіаційної промисловості. Західна Німеччина, Великобританія та Італія вирішили піти своїм шляхом і заснували нову програму «Європейський винищувач» (European Fighter Aircraft)[5]. У Турині 2 серпня 1985 року Західна Німеччина, Великобританія та Італія домовилися продовжити роботу над програмою EFA і підтвердили, що Франція, разом з Іспанією, вирішили не брати участь у цьому проекті[13][14]. Незважаючи на тиск з боку Франції, Іспанія повернулася до проекту EFA на початку вересня 1985 року. Зрештою, чотиринаціональний проект призвів до розробки винищувача Eurofighter Typhoon[15].

Rafale лого

У Франції уряд продовжив роботу над власною програмою. Міністерство оборони вимагало створення літака, здатного виконувати як повітряні, так і наземні операції за будь-яких погодних умов та в будь-який час доби. Оскільки Франція була єдиним розробником планера, авіоніки, силової установки та озброєння для Rafale, цей літак мав замінити багато інших літаків у Збройних силах Франції. Rafale мав виконувати завдання, які раніше виконували різні спеціалізовані платформи, включаючи Jaguar, Mirage F1C/CR/CT, Mirage 2000C/-5/N у ВПС Франції, а також F-8P Crusader, Étendard IVP/M і Super Étendard у Військово-морській авіації Франції[5][16].

Демонстрація

[ред. | ред. код]

Одночасно з проведенням багатонаціональних переговорів компанія Dassault-Breguet активно працювала над проектуванням свого літака Avion de Combat Experimental (ACX). Наприкінці 1978 року, ще до того, як Франція приєдналася до Європейського консорціуму з авіації, Dassault отримала контракти на розробку проєкту ACT 92 (Avion de Combat Tactique, що означає «Тактичний бойовий літак»). Наступного року Національне управління авіаційних досліджень розпочало вивчення можливих конфігурацій нового винищувача під кодовою назвою Rapace («Хижий птах»). До березня 1980 року кількість конфігурацій було скорочено до чотирьох, дві з яких мали поєднання передніх горизонтальних стабілізаторів (канард), дельта-крил і один вертикальний стабілізатор[9].

Проект ACX отримав політичний імпульс, коли французький уряд 13 квітня 1983 року уклав контракт на виготовлення двох (пізніше скорочено до одного) технологічних демонстраторів. Уряд і промисловість повинні були забезпечити половину вартості розробки, а перший політ мав відбутися в 1986 році[17]. На той час не було гарантій, що зусилля приведуть до повномасштабної програми розробки, і літак залишався виключно дослідницьким. У спробі узгодити конструкційні особливості з вимогами інших країн під час проведення переговорів про співпрацю, Dassault розробила літак ACX у діапазоні 9,5 тонни. Після того, як Франція вирішила вийти з багатосторонніх переговорів, конструктори зосередилися на більш компактних розмірах, як того вимагали ВПС[18]. Програму ACX ��уло перейменовано на «Rafale» («Шквал») у квітні 1985 року[19].

Dassault Rafale A, демонстратор технологій

Будівництво технологічного демонстратора Rafale A (ACX) розпочалося у 1984 році. Його довжина становила 15,8 м, розмах крил — 11 м, а порожня вага — 9,5 т. У цьому спрощеному літаку відсутні основні підсистеми, він мав мінімальне обладнання кабіни та систему управління польотом fly-by-wire для підтвердження правильності базового компонування планера та двигуна. Компанія прагнула використовувати Rafale A для продовження підходу до зниження ризиків шляхом поступового вдосконалення та випробування аеродинамічно нестабільної конфігурації дельта-крила з передніми горизонтальними стабілізаторами (канардами). Це був 92-й прототип компанії Dassault за 40 років. На момент його створення літак був оснащений двома двигунами General Electric F404 із тягою 68,8 кН, які на той час використовувалися на F/A-18 Hornet, в очікуванні доступності турбовентиляторних двигунів Snecma M88[20][21]. Він був представлений у грудні 1985 року в Сен-Клу, а 4 липня 1986 року здійснив свій перший політ з випробувального комплексу компанії в Істрі на півдні Франції, пілотований Гі Міто-Моро. Під час одногодинного польоту літак досяг висоти 11 000 м і швидкості 1,3 Маха[22]. У наступному місяці літак взяв участь у авіашоу у Фарнборо.

Літак брав участь у інтенсивній програмі льотних випробувань, під час якої імітував операції повітряних сил та військово-морського флоту. Випробувальний літак виконував заходи на посадку на авіаносець «Клемансо», а також проводив тести на координацію з авіаносцем «Фош». До 1987 року літак випробовували пілоти ВПС, ВМФ та льотно-випробувального центру. Лівий двигун F404 був замінений на двигун M88 з тягою 72,9 кН на початку 1990 року[20], і в травні 1990 року літак здійснив політ з оновленою конфігурацією силової установки[5][23]. Після цього літак досяг швидкості 1,4 Маха без використання форсажу, тим самим продемонструвавши здатність до надзвукового крейсерського польоту[24]. Rafale A використовувався до січня 1994 року і був списаний після виконання 867 вильотів[25].

Ранні успішні демонстраційні випробування підвищили впевненість французької промисловості та уряду у життєздатності повномасштабної програми розробки Rafale. У червні 1987 року прем'єр-міністр Франції Жак Ширак оголосив, що уряд продовжить роботу над проєктом. Контракт на чотири передсерійні літаки (один Rafale C, два Rafale M та один Rafale B) було укладено 21 квітня 1988 року для програми випробувань і валідації[26][23]. Однак уряд все ще сумнівався у програмі, оскільки очікувалося, що загальна вартість розробки та закупівлі складе приблизно 120 мільярдів франків (у цінах 1988 року)[27][28]. Прем'єр-міністр Мішель Рокар висловлював занепокоєння щодо стану проєкту та невдачі попереднього уряду у забезпеченні співпраці з іншими країнами, але заявив: «Немислимо, щоб ми не могли створити зброю, необхідну для нашої незалежності»[29]. Раніше Франція вела невдалі переговори з Бельгією, Данією, Нідерландами та Норвегією щодо можливої співпраці в рамках проєкту[30].

Тестування

[ред. | ред. код]
Передсерійний літак Rafale C

Щоб виконати різні ролі, які очікувались від нового літака, ВПС вимагали дві варіанти: одномісний «Rafale C» (chasseur, що означає «винищувач») і «Rafale B» (biplace, «двомісний»). Його перший політ відбувся 19 травня 1991 року на випробувальному полігоні компанії в Істрі. Це ознаменувало початок випробувальної програми, яка головним чином мала на меті перевірити двигуни M88-2, інтерфейс людина-машина та озброєння, а також розширити діапазон польотів[31]. Через бюджетні обмеження другий одномісний прототип так і не був побудований[32]. Літак значно відрізнявся від демонстратора Rafale A. Хоча зовні він був схожий на важчий тестовий літак, він був меншим, з довжиною 15,3 м і розмахом крил 10,9 м[33]. Він був менш помітним для радарів завдяки покриттю кабіни золотом і додаванню радіопоглинальних матеріалів; також Dassault видалив спеціальне аеродинамічне гальмо[34]. Єдиний двомісний передсерійний літак Rafale B, B01, здійснив свій перший політ 30 квітня 1993 року та слугував платформою для випробувань озброєння і систем управління вогнем, включаючи радар RBE2 і комплекс радіоелектронної боротьби SPECTRA[34].

Перший з двох прототипів «Rafale M» (maritime, «морський»), M01, здійснив свій перший політ 12 грудня 1991 року, а другий — 8 листопада 1993 року[31]. Ці літаки відрізнялися від варіантів для ВПС посиленою конструкцією, що дозволяло їм працювати на борту кораблів, та наявністю хвостового гака і вбудованої драбини, що збільшило вагу Rafale M на 500 кг порівняно з іншими серійними варіантами[35]. Оскільки у Франції немає наземного випробувального комплексу для катапульти, випробування катапульти були проведені в середині 1992 та на початку 1993 року на базі ВМС США NAS Lakehurst у Нью-Джерсі. Після цього літак провів випробування на кораблі «Фош» у квітні 1993 року[36]. Літак виконував посадки та злети з атомного авіаносця «Шарль де Голль» у липні 1999 року. Випробування показали, що літак може здійснювати посадку зі значним навантаженням невитрачених боєприпасів[36].

Модифікації та заміна

[ред. | ред. код]

Літак Rafale був розроблений з відкритою програмною архітектурою, що полегшує його модернізацію. Тому компанія Dassault та її партнери по індустрії проводили постійні випробування та розробки, спрямовані переважно на поступове покращення сенсорів та авіоніки літака, а також на інтеграцію додаткового озброєння. У 2011 році розглядалися модернізації, які включали програмне радіо та супутниковий зв'язок, новий лазерний підвісний приціл, менші бомби та вдосконалення здатності літака до об'єднання даних[37]. У липні 2012 року почалися модернізації бойових комунікацій та можливостей взаємодії Rafale у масштабах флоту[38][39].

На одному етапі французькі чиновники розглядали можливість оснащення Rafale для запуску малих супутників[40].

У січні 2014 року міністерство оборони оголосило, що були виділені кошти на розробку стандарту F3R. Цей стандарт включає інтеграцію ракети Meteor BVR, а також інші оновлення зброї та програмного забезпечення[41][42]. Стандарт був затверджений у 2018 році[43].

Розробка стандарту F4 розпочалася у 2019 році. Дизайн отримав модернізації радара та сенсорів, які полегшують виявлення повітряних малопомітних цілей на великій відстані, а також покращені можливості шоломного дисплея. Завдяки вдосконаленому комунікаційному обладнанню, він також став ефективнішим у мережево-центрованій війні. Льотні випробування розпочалися у 2021 році, а перший літак стандарту F4 був доставлений у 2023 році[44][45]. Попередні літаки будуть модернізовані до цього стандарту, причому в 2023 році буде замовлено ще 30 літаків[44].

Загальна вартість програми станом на 2013 фінансовий рік складала близько 45,9 мільярда євро[46], що становило приблизно 160,5 мільйона євро на один літак. Ця цифра враховує покращене обладнання стандарту F3 і включає витрати на розробку протягом 40 років, з урахуванням інфляції[47]. Ціна одного літака без урахування супутніх витрат станом на 2010 рік становила 101,1 мільйона євро для версії F3+[48].

Планується, що Rafale буде основним бойовим літаком Повітряно-космічних сил Франції щонайменше до 2040 року[49]. У 2018 році компанія Dassault оголосила про наступника Rafale – винищувач нового покоління (Future Combat Air System). Цей винищувач, що розробляється компаніями Dassault Aviation та Airbus Defence and Space, має замінити Rafale у Франції, Eurofighter Typhoon у Німеччині та F/A-18 Hornet в Іспанії у період з 2030 по 2040 роки[50].

Конструкція

[ред. | ред. код]

Літак є безхвостим літальним апаратом[51] з додатковим високорозташованим переднім горизонтальним оперенням (т. зв. канарди), середньорозташованим трикутним у плані крилом з кореневими напливами і двома двигунами в хвостовій частині фюзеляжу.

На винищувачі встановлена УПС, АФАР-радар Thales RBE2-AA (з 2012 року). Оснащений системою попередження Thales SPECTRA, яка включає попередження про лазерне опромінення, радіолокаційне опромінення, систему попередження про ракетну атаку DDM-NG (з 2012 року), що складається з двох пасивних датчиків на кілях. Система DDM-NG забезпечує сферичне зображення в інфрачервоному діапазоні[52].

Канали повітрозабірників виконані S-подібно і екранують лопатки компресора, що забезпечує зниження ефективної площі розсіювання (ЕПР) літака.

Літак може експлуатуватися з злітно-посадкових смуг довжиною 400 м[53].

Двигун

[ред. | ред. код]
Задня частина планера та два сопла двигуна.

Рафаль оснащений двома двигунами Snecma M88, кожен з яких здатний забезпечувати до 50 кілоньютонів тяги без форсажу і 75 кН з форсажем. Двигуни мають кілька нововведень, включаючи екологічно чисту камеру згоряння, лопатки турбіни з монокристалів, диски, виготовлені за допомогою порошкової металургії, і технології для зменшення радіолокаційної та інфрачервоної помітності[54]. M88 дозволяє Рафалю здійснювати надзвуковий політ (суперкруїз) з чотирма ракетами і одним підвісним баком[55][56].

Кваліфікація двигуна M88-2 завершилася у 1996 році, і перший серійний двигун був доставлений до кінця року[57]. Через затримки у виробництві двигунів, демонстратор Rafale A спочатку був оснащений двигуном General Electric F404[5][58]. У травні 2010 року Rafale вперше здійснив політ з двигуном M88-4E, удосконаленою версією з меншими вимогами до обслуговування порівняно з попереднім M88-2[59]. Двигун має модульну конструкцію для спрощення будівництва та обслуговування, а також для можливості модернізації старих двигунів M88-2 до стандарту M88-4E[57]. Потенційні замовники на експорт, такі як Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), виявили інтерес до більш потужних двигунів M88[60]. Станом на 2007 рік також розроблявся варіант двигуна з керованим вектором тяги, позначений як M88-3D[61].

Варіанти

[ред. | ред. код]
Rafale B/C та M
  • Rafale A — дослідно-демонстраційний, перший політ здійснив в 1986 році[5].
  • Rafale B — двомісний, наземного базування.
  • Rafale C — одномісний, наземного базування.
  • Rafale D — перша назва Rafale C (перейменований в 1990-му).
  • Rafale M — одномісний, авіаносного базування.
Подібний до Rafale C, але з модифікаціями, які дозволяють виконувати операції з авіаносців, оснащених CATOBAR[en] (система запуску з авіаносців). Для авіаносних операцій модель M має посилений корпус, довшу носову редукторну опору для забезпечення більшого положення носа, більший хвостовий гак між двигунами для посадки та вбудовану посадкову драбину. Таким чином, Rafale M важить приблизно на 500 кг більше, ніж Rafale C[35]. Це єдиний неамериканський тип винищувача, якому дозволено діяти з палуб американських авіаносців, використовуючи катапульти та їхні аерофінішери, що було продемонстровано у 2008 році, коли шість Rafale з ескадрильї Flottille 12F брали участь у навчаннях з взаємодії на борту авіаносця USS «Теодор Рузвельт»[62].

Тактико-технічні характеристики

[ред. | ред. код]

Дані взяті з Dassault Aviation[52], Superfighters[70], French Navy[71], International Directory of Military Aircraft[72][73]

Технічні характеристики

[ред. | ред. код]
Схема Dassault Rafale в 3 проекціях

Льотні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Максимальна швидкість на великій висоті: 2203 км/год (1,8 Маха)[74]
  • Бойовий радіус: 1800 км
  • Бойовий радіус: 1093 км у варіанті винищувача-перехоплювача
  • Перегінний радіус: 3700 км (з 3 × ППБ)
  • Практична стеля: 16 760 м[74]
  • Швидкопідйомність: >305 м/с (18 300 м/хв)[74]
  • Навантаження на крило: 326 кг/м²
  • Тягооснащеність: 1,13
  • Максимальне експлуатаційне перевантаження:+9 −3,6 g[74]

Озброєння

[ред. | ред. код]
Сімейство зброї AASM-Hammer

Авіоніка

[ред. | ред. код]
  • АФАР-радар Thales RBE2-AA
  • Система радіоелектронної боротьби Thales SPECTRA
  • Інфрачервона пошуково-слідкуюча система Thales/SAGEM-OSF Optronique Secteur Frontal

Події

[ред. | ред. код]
  • 6 грудня 2007 винищувач модифікації Рафаль B (с/н 316, винищувальної ескадрильї 1/7 «Прованс» (фр. l'escadron de chasse 1/7 «Provence»)) ВПС Франції) злетів з військово-повітряної бази Сен-Дізьє, розбився в 18:30 за місцевим часом, поблизу населеного пункту Невік, в центральній частині Франції[76]. Літак виконував тренувальний політ. Причина — збій в електродистанційній системі управління польотом. Пілот — капітан Еммануель Морьюзе (фр. Emmanuel Moriuser) загинув.
  • 24 вересня 2009 два винищувачі модифікації Рафаль M (с/н 22 і 25, дванадцятої флотилії ВМС Франції) у результаті зіткнення впали у Середземне море за 30 км від міста Перпіньян[77]. Катастрофа сталася у 18:10 за місцевим часом, при поверненні літаків на авіаносець «Шарль де Голль» (фр. Charles de Gaulle). Згідно з інформацією з Бюро розслідувань подій при міністерстві оборони (фр. Bureau enquetes accident de la Defense), причиною катастрофи був людський фактор. Пілот одного з винищувачів, капітан 3-го рангу Жан Бофіл (фр. Yann Beaufils) катапультувався. Пілот другого винищувача, капітан 2-го рангу Франсуа Дюфло (фр. François Duflot) — загинув.
  • 28 листопада 2010 винищувач модифікації Рафаль M (с/н 18, дванадцятої флотилії ВМС Франції) упав у Аравійське море, повертаючись на авіаносець «Шарль де Голль» після виконання бойового завдання з підтримки коаліційних сил у контртерористичній операції в Афганістані. Катастрофа сталася за 100 км від узбережжя Пакистану. Причина — технічна несправність. Пілот катапультувався і був підібраний рятувальним вертольотом.
  • 2 липня 2012 під час спільних навчань винищувач Rafale з авіаносця «Шарль де Голль» упав у Середземне море. Пілот успішно катапультувався і був врятований американським пошуково-рятувальним гелікоптером з авіаносця USS Dwight D. Eisenhower[78].
  • 14 серпня 2024 французький одномісний винищувач Rafale зіткнувся з іншим двомісним тренувальним винищувачем Rafale над Коломбе-ле-Бель. Один із пілотів катапультувався перед тим, як літак врізався в землю, а курсант та інструктор другого літака вважалися зниклими безвісти. Обидва літаки базувалися на авіабазі Сен-Дізьє – Робінсон. 15 серпня було оголошено про загибель зниклих пілотів[79][80].

Оператори

[ред. | ред. код]

Поточні

[ред. | ред. код]
Мапа
   Поточні оператори
   Очікують доставки
  • Франція Франція: 137 Rafale станом на 2024 рік[81]. Замовлено 180 шт [82].
  •  Єгипет — 24 в наявності та ще 54 замовлено [85][86].
  •  Індія: у вересні 2016 року укладено угоду на 36 літаків (28 одномісних та 8 двомісних) вартістю 9,27 млрд доларів США. Постачання має відбутись до кінця 2021 року[87], іще два залишаться для навчання у Франції[88]. 11 Rafale були передані до Індійських ВПС станом січень 2021 року.[89]
  •  Греція — у січні 2021 року замовила 18 літаків (12 вживаних та 6 нових)[90], а у вересні дозамовила ще 6[91]
  •  Хорватія — замовили 12 літаків [92]
  •  Катар — Катар замовив 24 винищувачі у 2015 році та ще 12 у 2018 році[93]. Станом на 2023 рік, всі 36 літаків доставлені[94].

Єгипет

[ред. | ред. код]

Упродовж 2013-2017 років Франція продала Єгипту 24 багатофункціональних бойових літаків, опціон передбачав поставку ще 12 бортів, який так і не реалізували.

У листопаді 2021 року набув чинності контракт на придбання Єгиптом 30-ти додаткових бойових літаків Rafale для оснащення своїх Повітряних сил.[85]

Греція

[ред. | ред. код]

У січні 2021 року Греція та компанія «Dassault Aviation» підписали контракт вартістю близько 2,35 млрд доларів на поставку грецьким ПС 18 багатофункціональних винищувачів Rafale компанії Dassault. Вони замінять бойові літаки Dassault Mirage 2000BG та Mirage 2000EG, що експлуатуються в країні[95].

Загалом, Греція отримає 6 нових винищувачів і 12 вживаних реактивних літаків зі складу французьких ПС (фр. Armée de l'Air et de l'Espace), 10 одномісних і два двомісних[95].

Першими до країни вже у червні 2021 року мають бути доставлені 6 вживаних винищувачів, а згодом вже надійде решта бувших у вжитку бортів[95].

Нові реактивні літаки мають прибути до середини 2023 року[95].

13 вересня стало відомо, що Греція дозамовила ще шість французьких багатоцільових винищувачів Rafale. [91]

Індія

[ред. | ред. код]

В січні 2012 року французький авіабудівний концерн «Dassault Aviation» виграв тендер військово-повітряних сил Індії на поставку 126 винищувачів Rafale. Сума угоди — 8 млрд євро. Деталі узгодять у новому фінансовому році, що починається у квітні. Тоді ж підпишуть контракт. За умовами тендеру, переможець має інвестувати 50 % загальної суми у виробництво на території Індії[джерело?].

У квітні 2015 року, під час візиту прем'єр-міністра Нарендри Моді до Парижу, Індія вимагала швидкої доставки 36 Rafale у вильотному стані. Міністр оборони Індії Манохар Паррікар заявив, що вони будуть введені до складу ПС Індії протягом двох років. Індія офіційно відкликала тендер на 126 літаків MMRCA 30 липня 2015 р.[джерело?]

23 вересня 2016 року міністр оборони Індії Манохар Паррікар та його французький колега Жан-Ів Ле Дріан підписали 7,8 мільярда євро контракту на 36 готових Rafale з можливістю ще 18 за тією ж ціною, скоригованою на інфляцію. Очікувалося, що перші Rafale будуть доставлені до 2019 року, а в Індію планується поставити всі 36 протягом шести років. Угода включає зброю та запасні частини, які включали ракети Meteor BVRAAM. Індія розглядала можливість замовити ще 36 Rafale близько серпня 2017 року на тлі напруженості з Китаєм.[джерело?]

У березні 2019 року урядові чиновники Індії попросили замінити застарілі МіГ-21 на Rafale та протидіяти новим пакистанським F-16. Напередодні першої офіційної передачі Rafale 8 жовтня 2019 року, Дня Повітряних сил Індії 2019, ПС Індії прийняли літак на виробничому заводі в Бордо в Дассо на заході, у якому взяли участь міністр оборони Раджнат Сінгх та його французька колега Флоренс Парлі; він мав хвостовий номер «RB-001», щоб відзначити роль головного військово-повітряного маршала МСС РКС Бадаурія в угоді 2016 року.[джерело?]

У 2018 році повідомлялося, що Rafale конкурує з кількома іншими літаками на новому тендері на закупівлю 114 багатоцільових бойових літаків, які в індійських ЗМІ називають MMRCA 2.0[джерело?].

Доставка 36 Rafale розпочалася 27 липня 2020 року, коли перші 5 Rafale були доставлені до ПС Індії з Франції. Друга партія 3-х реактивних літаків прибула на авіабазу Джамнагар у Гуджараті 4 листопада 2020 року після прямого польоту із Франції. Третя партія з 3 літаків прибула 27 січня 2021 р. До квітня ПС Індії мають прийняти 16 винищувачів[джерело?].

31 березня 2021 року було повідомлено про передачу четвертої партії з трьох літаків. Три літаки (бортові номери 85 008, 85 009, 85 010) здійснили прямий переліт з бази французьких Повітряних сил Істре-Ле-Тюбе. На маршруті літаки здійснили дозаправлення в повітрі, яке забезпечили заправники ПС Об'єднаних Арабських Еміратів[96][97].

У квітні 2021 року французькі ЗМІ повідомили про розслідування фактів корупції в угоді Dassault Aviation з Індією. Начебто Антикорупційна агенція Франції (AFA) звернула увагу на підозрілий платі��, який Dassault здійснив у 2017 році «на подарунки для клієнтів»[98].

П'ята поставка в рамках контракту відбулась 21 квітня 2021 року. Переліт протяжністю 8000 км здійснили три літаки з авіаційної бази у Франції Мериньяк. Як і попереднього разу, дозаправку винищувачів у небі здійснили заправники повітряних сил ОАЕ. Загалом кількість літаків Rafale в розпорядженні Повітряних сил Індії зросла до 17[99].

Хорватія

[ред. | ред. код]

В листопаді 2021 року Міністерство оборони Хорватії підписало контракт на закупівлю 12 винищувачів Rafale. Документи були підписані міністром збройних сил Франції Флоранс Парлі, керівником та головним виконавчим директором компанії Dassault Aviation Еріком Трап’є та міністром оборони Хорватії Маріо Баножичем. [92]

Об'єднані Арабські Емірати

[ред. | ред. код]

3 грудня 2021 року Об'єднані Арабські Емірати замовили 80 винищувачів Rafale у версії F4 на загальну суму в 15 млрд доларів. Повітряні сили Об'єднаних Арабських Еміратів будуть першим користувачем Rafale F4 за межами Франції. [100]

Майбутні

[ред. | ред. код]
Сербія Сербія

Потенційні оператори

[ред. | ред. код]

Узбекистан

[ред. | ред. код]

Згідно з La Tribune[103], 26 листопада 2023 року президент Франції Емманюель Макрон запропонував Rafale урядам Казахстану та Узбекистану. Scramble повідомив, що Узбекистан зацікавлений у купівлі 24 Rafale з посиланням на джерело в уряді Франції[104].

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

Франція

[ред. | ред. код]

Французька морська авіація

[ред. | ред. код]

У 2002 році винищувачі Rafale вперше були розгорнуті в зоні бойових дій; сім Rafale M були розміщені на борту авіаносця «Шарль де Голль» ВМС Франції під час операції «Місія Геракл», французької участі в операції «Нескорена свобода». Вони злітали з авіаносця та літали над Афганістаном, але через стандарт F1 їм було заборонено виконувати повітряно-наземні місії, і Rafale не брали участі в бойових діях. У березні 2002 року авіаносець був розміщений у Оманській затоці, де його екіпаж Rafale проводив навчальні операції[105]. У червні 2002 року, коли «Шарль де Голль» перебував у Аравійському морі, Rafale здійснювали кілька патрулювань біля кордону Індії та Пакистану[106][107].

У 2016 році Rafale, що діяли з «Шарля де Голля», завдавали ударів по цілях, пов'язаних з Ісламською державою Іраку та Леванту (ІДІЛ)[108].

У грудні 2015 року американські та французькі військові чиновники обговорювали можливість виконання французькими морськими Rafale M бойових місій з авіаносця класу «Німіц» ВМС США вже у січні 2017 року. Це дозволило б продовжити операції ВМС Франції проти ІДІЛ, поки «Шарль де Голль» проходить капітальний ремонт, який мав розпочатися на початку 2017 року і тривати півтора року. Хоча Rafale вже здійснювали зліт та посадку на американських авіаносцях для демонстрації взаємодії, це було б першим випадком, коли вони виконували бойові місії з одного з них. На авіаносці могли б розмістити до 18 Rafale M, хоча потрібно було б зробити місце для екіпажів технічної підтримки ВМС Франції, які мають досвід обслуговування Rafale, а також для запасних частин і боєприпасів[109]. Операція «Чесапік», перевірка цієї взаємодії, була проведена у травні 2018 року, коли 12 Rafale з флотилій 11F, 12F і 17F разом з майже 350 військовослужбовцями підтримки були розміщені на борту авіаносця USS «Джордж Буш» для двотижневої кваліфікації та навчань після місяця наземної підготовки на авіабазі NAS Oceana[110].

Повітряно-космічні сили Франції

[ред. | ред. код]

19 березня 2011 року французькі літаки Rafale почали виконувати розвідувальні та ударні місії над Лівією в рамках операції «Харматан», на підтримку резолюції 1973 Ради Безпеки ООН; початковими цілями були артилерійські установки, які брали в облогу повстанське місто Бенгазі[111]. Rafale міг діяти в Лівії без підтримки літаків для придушення засобів протиповітряної оборони, використовуючи натомість бортову систему самозахисту SPECTRA. 24 березня 2011 року було повідомлено, що Rafale знищив літак Лівійських ПС G-2/Galeb на злітно-посадковій смузі[112]. Під час розгортання Rafale знищив кілька систем ППО лівійської армії, використовуючи функцію геолокації та різноманітне озброєння. На відміну від інших літаків союзників, Rafale не потребував спеціальних літаків радіоелектронної боротьби для супроводу[113].

Зазвичай Rafale виконували шестигодинні вильоти над повітряним простором Лівії, озброєні чотирма ракетами «повітря-повітря» MICA, чотирма або шістьма бомбами AASM «Hammer», підвісним контейнером наведення Thales Damoclès і двома паливними баками. Кожен виліт потребував кількох дозаправок у повітрі від літаків-заправників коаліції[114]. Система високоточного наведення AASM дозволяла Rafale виконувати бомбардування з великої висоти з використанням бомб вагою від 125 до 1000 кг[114]. Як повідомляється, екіпажі Rafale віддавали перевагу використанню боєприпасів із GPS-наведенням, які мали більшу надійність і дальність. Ракети SCALP використовувалися лише під час одного або двох вильотів, наприклад, під час атаки на лівійську авіабазу в Аль-Джуфрі[115]. У 2011 році авіаційний журналіст Крейг Хойл припустив, що успішність Rafale у Лівії, ймовірно, вплине на його експортні продажі, зазначивши, що Rafale підтримував високу бойову готовність протягом усього конфлікту. Хойл також зазначив, що конфлікт призвів до кількох термінових оперативних вимог, включаючи створення легшого боєприпасу для наземних атак та модифікації AASM для ближньої повітряної підтримки[114].

Rafale B французьких ПКС під час операції «Сервал». Малі, 2013 рік

У січні 2013 року Rafale взяв участь в операції «Сервал», французькому військовому втручанні на підтримку уряду Малі проти Руху за єдність і джихад в Західній Африці[116]. Перша місія була проведена 13 січня, коли чотири Rafale злетіли з авіабази у Франції, щоб завдати ударів по навчальних таборах, складах і об'єктах повстанців у місті Гао на сході Малі[117]. Наступні авіаудари, завдані Rafale та винищувачами Mirage в наступні дні, як повідомляється, відіграли вирішальну роль у відступі ісламістських бойовиків з Тімбукту і Дуентзи[118]. Обидва літаки, Rafale та Mirage 2000D, що використовувалися в конфлікті, базувалися за межами Північної Африки, здійснюючи дальні вильоти через повітряний простір Алжиру та в Малі з дозаправкою в повітрі[119].

У серпні 2013 року було запропоновано, що Франція може скоротити кількість літаків Rafale, які будуть поставлені протягом наступних шести років, до 26 одиниць. Закупівля літаків іноземними країнами вважається критично важливою для підтримки виробництва за цією пропозицією. Хоча темпи виробництва будуть уповільнені, Франція все одно отримає таку ж кількість Rafale[120].

У вересні 2014 року Rafale почали виконувати розвідувальні місії над Іраком у рамках операції «Шамаль», внеску Франції в міжнародні зусилля з боротьби з бойовиками ІДІЛ. Спочатку шість Rafale були залучені до виявлення позицій ІДІЛ на підтримку авіаударів США, вилітаючи з авіабази Аль-Дхафра в ОАЕ[121][122]. 18 вересня Rafale приєдналися до американських наступальних операцій, завдавши чотири удари поблизу північного іракського міста Зуммар, які знищили логістичний склад і вбили десятки бойовиків ІДІЛ[123][124]. У квітні 2018 року, під час громадянської війни в Сирії, п'ять Rafale B з ескадрильї Escadron de Chasse 1/4 Gascogne взяли участь в ракетних ударах по Сирії 2018 року. Кожен був оснащений двома ракетами SCALP EG[125]. Rafale ПКС Франції були направлені для протидії іранській атаці на Ізраїль 13 квітня 2024 року, збивши невизначену кількість безпілотних літальних апаратів. Rafale, базовані в Йорданії, діяли в повітряному просторі Іраку та Сирії в рамках операції «Шамаль»[126][127].

Порівняння з аналогами

[ред. | ред. код]
Aircraft Dassault Rafale[128] Eurofighter Typhoon[129][130] F-16IN
«Super Viper»[131][132] 		F/A-18E/F
Super Hornet[133][134][135][136] 		JAS 39 NG
[137][138][139][140] 		МіГ-35
[141][142][143][144][145]
Країна-розробник Франція Франція Німеччина Німеччина
Італія Італія
Іспанія Іспанія
Велика Британія Велика Британія 		США США США США Швеція Швеція Росія Росія
Виробник Dassault Aviation Eurofighter GmbH Lockheed Martin Boeing Defense, Space & Security Saab РСК «МіГ»
Довжина 15,27 м 15,96 м 15,03 м 18,31 м 14,1 м 17,3 м
Розмах крил 10,80 м 10,95 м 10,0 м 13,62 м 8,4 м 12 м
Висота 5,34 м 5,28 м 5,09 м 4,88 м 4,5 м 4,7 м
Площа крила 45,7 м² 50,0 м² 27,9 м² 46,5 м² 30,0 м² 38,0 м²
Маса пустого 9500 кг 11000 кг 9979 кг[146] 14552 кг[136] 7100 кг 11000 кг
Максимальне бойове навантаження 9500 кг 7500 кг 7800 кг 8050 кг 5300 кг[147] 6500 кг
Максимальна злітна вага 24500 кг 23500 кг 21800 кг 29937 кг[136] 14300 кг[148] 29000 кг
Силова установка 2× SNECMA M88-2 2× Eurojet EJ200 1× GE F110-132 2× GE F414-400 1× GE F414G 2× Клімов РД-33MK
Тяга
• Максимальна тяга 		50 кН кожен
(5100 кгс) 		60 кН кожен
(6120 кгс) 		84 кН
(8570 кгс) 		62,3 кН кожен
(6360 кгс) 		62,3 кН
(6360 кгс) 		53 кН кожен
(5410 кгс)
• Тяга на форсажі: 75 кН кожен
(7650 кгс) 		90 кН кожен
(9180 кгс) 		144 кН
(14690 кгс) 		98 кН кожен
(10000 кгс) 		98 кН
(10000 кгс) 		88,3 кН кожен
(9010 кгс)
Паливо
• Внутрішнє
• Зовнішнє 		4700 кг
7500 кг 		4996 кг[149] 3265 кг
5880 кг 		F/A-18E: 6780 кг
7381 кг 		3360 кг[140]

3800 кг[140]

4800 кг
4200 кг
Точки підвіски 14 (5 «вологих») 13 (3 «вологі») 11 (3 «вологі») 11 (5 «вологих») 10 (4 «вологих») 9 (5 «вологих»)
Максимальна швидкість 1,8+ Маха
(Надзвукова крейсерська: 1+ Маха[150]) 		2,0+ Маха[151]
(Надзвукова крейсерська: 1,2 Маха) 		2,05 Маха 1,8 Маха 2,0+ Маха
(Надзвукова крейсерська: 1,2 Маха[152]) 		2,25 Маха
Дальність польоту
(з ППБ, без дозаправлення у повітрі) 		3700+ км 3790 км 4220 км 3054 км 3200 км 3100 км
Бойовий радіус 1800 км 1390 км[153] 1500+ км 722 км 1300 км 1000 км
Практична стеля 17000 м 19812 м 18000 м 15000 м 15240 м 17500 м
Швидкість підйому 305 м/с 315 м/с 254 м/с 228 м/с Н/Д 330 м/с
Тягооснащеність 1,13 1,18 1,1 0,93 1,18 1,1
Керований вектор тяги Немає Відсутній в базовій версії, але може бути встановлений внаслідок модернізації[154] Немає Немає Немає Так
Необхідна довжина ЗПС 400 м[155] 700 м
Вартість літака ~84,48 млн US $
64 млн € 		~108 млн US $
80 млн €[156] 		50 млн US $[157] 55 млн US $[158] 48 млн US $ 38,5 млн US $

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ RAFALE : Livraisons et coûts.
  2. ↑ Французькі збройні сили отримають ще 60 винищувачів Rafale. Lenta.ru. 13 листопада 2009. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 12 серпня 2010.
  3. ↑ Rafale page [Архівовано 21 липня 2014 у Wayback Machine.], Federation of American Scientists site, accessed February 1914, 2010
  4. ↑ «Дассо Рафаль» знімуть з виробництва, якщо не з'являться іноземні з��мовлення. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 7 грудня 2011.
  5. ↑ а б в г д е Williams 2002, p. 92.
  6. ↑ Omnirole by design. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 2 May 2013. Процитовано 18 January 2013.
  7. ↑ Fiszer 2005, pp. 40–41.
  8. ↑ Buttler 2000, p. 134.
  9. ↑ а б Fiszer 2005, p. 41.
  10. ↑ Eden et al. 2004, p. 168.
  11. ↑ Lorell and Hoffman 1989, p. 12.
  12. ↑ Flight International December 1983, p. 1,509.
  13. ↑ Lewis, Paul (3 August 1985). 3 European Countries plan Jet Fighter Project. The New York Times. с. 31. Архів оригіналу за 11 April 2012.
  14. ↑ Donne, Michael (3 August 1985). Why three into one will go; Europe's new combat aircraft. Financial Times. London.
  15. ↑ "Eurofighter: Spain joins the club." The Economist, 17 September 1985, p. 68.
  16. ↑ Sweetman 2002, p. 44.
  17. ↑ Lorell and Hoffman 1989, p. 14
  18. ↑ Lenorovitz 1986, p. 79.
  19. ↑ Eden 2004, p. 169.
  20. ↑ а б Fiszer 2005, p. 42.
  21. ↑ Spick 2000, p. 433.
  22. ↑ Sedbon July 1986, p. 4.
  23. ↑ а б Flight International 1991, p. 34.
  24. ↑ Norris and Sedbon 1991, p. 35.
  25. ↑ Dassault Prototype Rafale A (French) . Musée de l'Air et de l'Espace. Процитовано 26 April 2023.
  26. ↑ Cody, Edward (21 July 1987). France Decides to Build Own Advanced Warplane; Aircraft May Compete With Eurofighter. The Washington Post.
  27. ↑ Davidson, Ian (23 September 1988). Uncertainty Deepens Over Rafale Project. Financial Times. London.
  28. ↑ Aviation Week & Space Technology 1986, p. 79.
  29. ↑ Davidson, Ian (17 September 1988). Rocard Concedes Rafale Project May Be in Doubt. Financial Times. London.
  30. ↑ Sedbon January 1986, p. 11.
  31. ↑ а б Eden et al. 2004, p. 169.
  32. ↑ Williams 2002, pp. 92–93.
  33. ↑ Lenorovitz 1990, p.21.
  34. ↑ а б Williams 2002, p. 93.
  35. ↑ а б Williams 2002, pp. 94–95.
  36. ↑ а б Williams 2002, p. 95.
  37. ↑ Tran, Pierre (13 June 2011). Libya Extends Rafale's Combat Experience. Defense News. Архів оригіналу за 31 July 2012. Процитовано 15 January 2013.
  38. ↑ Extensive French Rafale Upgrade Programme Begins. Def pro. 18 July 2012. Архів оригіналу за 31 December 2012. Процитовано 15 January 2013.
  39. ↑ Ruello, Alain (17 June 2013). Le Rafale restera au meilleur niveau technologique jusqu'en 2050 [The Rafale will continue at the best technical level until 2050]. Les Échos (фр.). Архів оригіналу за 21 June 2013. Процитовано 19 October 2013.
  40. ↑ Rafale, satellite launcher study. Dassault Aviation. 3 November 2008. Архів оригіналу за 27 December 2008. Процитовано 19 January 2013.
  41. ↑ Perry, Dominic (10 January 2014). France approves latest Rafale upgrade plan. Flightglobal. Архів оригіналу за 14 January 2014. Процитовано 18 January 2014.
  42. ↑ Tran, Pierre (10 January 2014). France To Upgrade Rafale Arms, Electronics. Defense News. Архів оригіналу за 18 January 2014. Процитовано 18 January 2014.
  43. ↑ Rafale F3-R standard qualified by the DGA. Архів оригіналу за 28 лютого 2019.
  44. ↑ а б French Air Force receives first of upgraded Rafale F4 fighter aircraft. Defense News. 8 March 2023. Процитовано 28 April 2023.
  45. ↑ Exclu : premier appontage d'un Rafale F4 sur le Charles-de-Gaulle. Air et Cosmos. 10 December 2021. Процитовано 28 грудня 2021.
  46. ↑ Projet de loi de finances pour 2014 : Défense : équipement des forces et excellence technologique des industries de défense (фр.). Senate of France. 21 November 2013. Архів оригіналу за 26 March 2014. Процитовано 2 July 2014. Avant prise en compte du projet de LPM, le coût total du programme pour l'Etat était de 45,9 Mds €2013. Le coût unitaire (hors coût de développement) de 74 M€2013 pour le Rafale B (pour 110 avions) de 68,8 M€2013 pour le Rafale C (pour 118 avions) et de 79 M€2011 pour le Rafale M (pour 58 avions)."
    Переклад: До врахування проєкту Закону про торговельні марки загальна вартість програми для держави становила 45,9 мільярда євро у 2013 році. Вартість одного літака (без урахування витрат на розробку) складала 74 мільйони євро у 2013 році для Rafale B (110 літаків), 68,8 мільйона євро у 2013 році для Rafale C (118 літаків) і 79 мільйонів євро у 2011 році для Rafale M (58 літаків)..
  47. ↑ Nouvelle, L'Usine (5 December 2011). Les sénateurs réévaluent le prix du Rafale. L'Usine Nouvelle (фр.). Архів оригіналу за 18 March 2013. Процитовано 15 January 2013.
  48. ↑ Rapport public annuel 2010: la conduite des programmes d'armement [Annual public report 2010: the management of the arms programs] (PDF). C comptes (фр.). FR. 8 January 2012. Архів оригіналу (PDF) за 30 January 2012. Процитовано 11 January 2013.
  49. ↑ Optimized airframe. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 6 December 2009. Процитовано 13 September 2009.
  50. ↑ Trevithick, Joseph (4 December 2018). Eurofighter Consortium 2.0 Takes Shape As Spain Set To Join Franco-German Stealth Jet Program. The Drive. Архів оригіналу за 29 December 2018. Процитовано 2 February 2019.
  51. ↑ Булат, Павло. На шляху до п'ятого і шостого покоління. Частина VI (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 11 серпня 2011.
  52. ↑ а б Specifications and performance data. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 18 червня 2013.
  53. ↑ Rafale page Архівовано липень 21, 2014 на сайті Wayback Machine., Federation of American Scientists site, accessed February 14, 2010
  54. ↑ Rafale. Dassault Aviation. 12 June 2005. Архів оригіналу за 4 December 2007. Процитовано 15 October 2010.
  55. ↑ Air defense mission for flotille F12 (PDF). Fox Three. Rafale International. 8: 8. 2005. Архів оригіналу (PDF) за 22 November 2007. Процитовано 30 March 2011.
  56. ↑ Desclaux, Jacques; Serre, Jacques, ред. (14–17 July 2003). M88 – 2 E4: Advanced New Generation Engine for Rafale Multirole Fighter. AIAA/ICAS International Air and Space Symposium and Exposition: The Next 100 Years. Dayton, Ohio: American Institute of Aeronautics and Astronautics. ISBN 978-1-56347-601-3.
  57. ↑ а б Snecma M88. Flightglobal. 9 June 1999. Архів оригіналу за 20 October 2013. Процитовано 12 January 2013.
  58. ↑ Kaveri: Safran ready to invest 50 p.c. of cost. The Hindu. 8 February 2007. Архів оригіналу за 12 October 2007. Процитовано 15 January 2013.
  59. ↑ Rafale Fighter Flies with Upgraded M88-4E Engine. Defense Talk. 7 May 2010. Архів оригіналу за 12 October 2013. Процитовано 15 January 2013.
  60. ↑ Rothman, Andrea (28 May 2011). Safran Says It's Working on New Rafale Jet Engines for U.A.E. Bloomberg L.P. Архів оригіналу за 23 October 2013. Процитовано 11 January 2013.
  61. ↑ Wertheim 2007, pp. 202–203.
  62. ↑ French Rafale lands on US aircraft carrier, Theodore Roosevelt. SAFRAN. 2 September 2008. Архів оригіналу за 29 November 2014. Процитовано 20 November 2014.
  63. ↑ The first Egyptian Rafale should be delivered within ten days. Defens-aero.com (Fr) . 15 липня 2015. Архів оригіналу за 17 липня 2015. Процитовано 16 липня 2015.
  64. ↑ Francia entregará la fragata FREMM a Egipto el próximo día 23. defensa.com (ісп.). 18 червня 2015. Архів оригіналу за 18 червня 2015. Процитовано 18 червня 2015.
  65. ↑ Les Rafale indiens porteront la dénomination Rafale EH et Rafale DH. defens-aero.com (фр.). 11 січня 2017. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 11 січня 2017.
  66. ↑ Archived copy (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 8 серпня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  67. ↑ а б Four more Rafales join Qatar Emiri Air Force. Shephard Media. 28 липня 2021. Процитовано 11 January 2022.
  68. ↑ 332 All Weather Squadron. haf.gr.
  69. ↑ Προσγειώθηκε στην Τανάγρα και το 15ο Rafale EG "416" στην Τανάγρα [The 15th Rafale "416" landed in Tanagra]. 2 June 2023.
  70. ↑ Williams 2002, p. 112.
  71. ↑ Rafale M. French Navy (фр.). Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 28 серпня 2013.
  72. ↑ Frawley 2002, p. 69.
  73. ↑ Bresson, Romain (17 березня 2021). Le standard F3-R du Rafale désormais pleinement opérationnel. Armée de l'Air et de l'Espace. Процитовано 20 березня 2021.
  74. ↑ а б в г д Aircraft Characteristics. Архів оригіналу за 8 квітня 2011. Процитовано 2 квітня 2011.
  75. ↑ New capability for the Rafale. defense.gouv.fr (фр.). 27 березня 2017. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 7 квітня 2017.
  76. ↑ У центральній частині Франції розбився винищувач «Рафаль». Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 2 квітня 2011.
  77. ↑ ВМС Франції: Винищувачі, що розбилися над Середземним морем, зіткнулися
  78. ↑ Quisnel, Jean (2 липня 2012). Crash d'un Rafale en Méditerranée [A Rafale's crash in the Mediterranean]. Le Point (French) . Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 1 червня 2022.
  79. ↑ 2 French Rafale Jets Collide Mid-Air, Instructor, Pilot Missing. NDTV.com (англ.). Процитовано 14 серпня 2024.
  80. ↑ France-Presse, Agence (14 серпня 2024). Two fighter jet pilots die in France after mid-air crash. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 15 серпня 2024.
  81. ↑ Military Balance, (2024), с. 93, 94.
  82. ↑ 2015 Results Presentation (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 17 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  83. ↑ Military Balance, (2024), с. 94.
  84. ↑ Military Balance, (2024), с. 93.
  85. ↑ а б Єгипет купує 30 додаткових винищувачів Rafale. Мілітарний (рос.). Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  86. ↑ Hoyle, Craig (4 грудня 2018). Analysis: 2019 World Air Forces Directory. Flightglobal.com. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 2 лютого 2019.
  87. ↑ Second batch of Rafale aircraft reaches India, says IAF. The Times of India (англ.). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 4 листопада 2020.
  88. ↑ Five Rafale jets leave for India: What happens next. The Indian Express (англ.). 27 липня 2020. Архів оригіналу за 1 вересня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
  89. ↑ The third batch of three Rafale aircraft landed at an IAF base a short while ago. They flew over 7000Km with in-flight refuelling. The aircraft got airborne earlier in the day from #IstresAirBase in France. IAF deeply appreciates the tanker support provided by UAE Air Force.
  90. ↑ Греція має намір придбати винищувачі Rafale. Мілітарний. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  91. ↑ а б Греція дозамовила шість винищувачів Rafale. Мілітарний. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  92. ↑ а б Хорватія підписала контракт на закупівлю винищувачів Rafale. Мілітарний. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  93. ↑ Under embargo Qatar takes delivery of first Rafale jets. France 24. 5 червня 2019.
  94. ↑ The Military Balance 2023, p. 350.
  95. ↑ а б в г Козацький Саня (23 травня 2021). Греція почала отримувати французькі винищувачі Rafale. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 24 травня 2021.
  96. ↑ Daisuke Sato (1 квітня 2021). India gets new batch of French Rafale fighter jets. Defence Blog. Архів оригіналу за 2 квітня 2021. Процитовано 2 квітня 2021.
  97. ↑ Олександр Аргат (3 квітня 2021). Індія отримала нову партію літаків Rafale. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 4 квітня 2021. Процитовано 6 квітня 2021.
  98. ↑ Олександр Аргат (6 квітня 2021). У Франції розслідують справу про відкат за індійський контракт на Rafale. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 6 квітня 2021. Процитовано 6 квітня 2021.
  99. ↑ Олександр Аргат (21 квітня 2021). Франція здійснила п’яту поставку винищувачів Rafale в Індію. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021.
  100. ↑ ОАЕ замовили 80 винищувачів Rafale. Мілітарний. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  101. ↑ France and Serbia Successfully Conclude Negotiations for Sale of 12 Rafale Fighter Jets. armyrecognition.com. Army Recognition. Процитовано 27 August 2024.
  102. ↑ Сербія підписала угоду на придбання 12 винищувачів Rafale. Мілітарний. 29 серпня 2024. Процитовано 29 серпня 2024.
  103. ↑ Bisaccio, Derek (27 листопада 2023). France Pitches Rafale to Uzbekistan, Kazakhstan. Defense Security Monitor. Процитовано 23 березня 2024.
  104. ↑ Herk, Hans van (25 листопада 2023). Next in line for Rafales: Uzbekistan?. scramble.nl. Процитовано 23 березня 2024.
  105. ↑ MacKenzie 2002, p. 36.
  106. ↑ Fiszer 2005, p. 50.
  107. ↑ "En Garde!" Journal of Electronic Defense. August 2002.
  108. ↑ Pleitgen, Fred (17 October 2016). On board the French nuclear carrier battling ISIS. CNN. Архів оригіналу за 17 October 2016. Процитовано 17 October 2016.
  109. ↑ French Navy Rafale M Fighters May Conduct Combat Missions From a US Navy CVN in 2017. Navyrecognition.com. 21 December 2015. Архів оригіналу за 25 December 2015. Процитовано 28 December 2015.
  110. ↑ French aircrews ready to train in Norfolk. 27 March 2018. Navy Times. Retrieved 10 May 2018.
  111. ↑ French military jets over Libya. BBC News. 19 March 2011. Архів оригіналу за 20 March 2011.
  112. ↑ French fighter shoots down Libyan jet. BBC News. 24 March 2011. Архів оригіналу за 26 March 2011.
  113. ↑ Libya to Syria: Operational History of 'Battle-Hardened' Rafale. 28 July 2020.
  114. ↑ а б в Craig Hoyle (14 June 2011). France's Rafale fighter proves its omnirole skills. Flightglobal. Архів оригіналу за 30 September 2011.
  115. ↑ Eshel, Tamir (12 October 2011). France Spent Over 1,000 Bombs and Missiles in the 7 Month Libyan Campaign. Defense Update. Архів оригіналу за 13 October 2011.
  116. ↑ France Rafale jets target Gao in eastern Mali. BBC News. 13 January 2013. Архів оригіналу за 15 January 2013.
  117. ↑ Algeria grants airspace to French jets for raids in Mali. Al Arabiya News. 13 January 2013. Архів оригіналу за 2 November 2013. Процитовано 14 January 2013.
  118. ↑ Islamists flee French airstrikes in Mali. The Australian. 15 January 2013. Архів оригіналу за 19 March 2014.
  119. ↑ Blitz, James (21 January 2013). France and US bicker over fuel. Financial Times. London. Архів оригіналу за 26 January 2013.
  120. ↑ Rahir, Patrick (2 August 2013). France To Cut Rafale Order; Betting on Exports. Defense News. Архів оригіналу за 4 August 2013. Процитовано 28 August 2013.
  121. ↑ Premiers vols français de reconnaissance en Irak. Le Figaro (фр.). 15 September 2014. Архів оригіналу за 4 October 2014. Процитовано 4 October 2014.
  122. ↑ France To Deploy More Fighter Jets, Warship in Islamic State Fight. Defense News. 1 October 2014. Архів оригіналу за 4 October 2014. Процитовано 7 October 2014.
  123. ↑ Jennings, Gareth (19 September 2014). French Rafale jets strike IS in Iraq. IHS Jane's Defence Weekly. Архів оригіналу за 21 September 2014.
  124. ↑ Keaten, Jamey (19 September 2014). France strikes IS depot in Iraq. Military Times. Архів оригіналу за 19 September 2014.
  125. ↑ Lendon, Brad (14 April 2018). Weapons the US, UK and France used to target Syria. CNN. Архів оригіналу за 14 April 2018. Процитовано 14 April 2018.
  126. ↑ France intercepted Iranian drones during attack on Israel. 15 April 2024.
  127. ↑ French Rafale fighters scramble to neutralize Iranian drones. 15 April 2024.
  128. ↑ Official Rafale specifications, FR: Dassault, архів оригіналу за 8 квітня 2011, процитовано 2 квітня 2011
  129. ↑ Official Typhoon Specifications, Eurofighter, архів оригіналу за 9 травня 2009, процитовано 27 грудня 2013
  130. ↑ Eurofighter Typhoon (German) , DE: Luftwaffe, архів оригіналу за 11 травня 2008, процитовано 27 грудня 2013
  131. ↑ F-16C/D Factsheet. US Air Force
  132. ↑ F-16 Specifications [Архівовано 21 квітня 2011 у Wayback Machine.]. Lockheed Martin
  133. ↑ F/A-18E/F Super Hornet page [Архівовано 16 січня 2007 у Wayback Machine.]. Boeing
  134. ↑ Super Hornet Overview. Boeing (PDF)
  135. ↑ Aircraft Museum — F/A-18E/F Super Hornet [Архівовано 9 жовтня 2006 у Wayback Machine.]. Aerospace Web. Retrieved 1 February 2011.
  136. ↑ а б в BP, Blogspot, архів оригіналу (JPEG) за 24 січня 2014, процитовано 27 грудня 2013
  137. ↑ PICTURES: Saab reveals Gripen Demo aircraft [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.] Flightglobal.com, 23 April 2008.
  138. ↑ Official Gripen IN Technical Specifications, SE: Saab, архів оригіналу за 4 січня 2013, процитовано 27 грудня 2013
  139. ↑ Pressbrief Gripen NG (PDF) (Dutch) , NL, 8 August, архів оригіналу (PDF) за 3 листопада 2013, процитовано 1 February 2011
  140. ↑ а б в Saab NG presentation (PDF), JSF Nieuws, с. 5, архів оригіналу (PDF) за 8 березня 2012, процитовано 27 грудня 2013
  141. ↑ MiG-35, RU: MiG Aravia, архів оригіналу за 27 вересня 2007, процитовано 27 грудня 2013
  142. ↑ MiG-29M2 specifications [Архівовано 31 липня 2010 у Wayback Machine.]. RAC MiG (МіГ-29M2 за характеристиками майже аналогічний МіГ-35).
  143. ↑ MiG-35, Deagel, архів оригіналу за 23 квітня 2014, процитовано 27 грудня 2013
  144. ↑ MiG-35 specifications [Архівовано 6 серпня 2011 у Wayback Machine.]. Airforce technology. (Ferry range with three external fuel tanks 3,100 km).
  145. ↑ Aero India 2007 Brochure, Bharat-Rakshak, архів оригіналу за 13 грудня 2013, процитовано 27 грудня 2013
  146. ↑ F-16 Versions — F-16E/F [Архівовано 11 лютого 2014 у Wayback Machine.]. F-16.net.
  147. ↑ «Gripen Dimensions» [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. Saab
  148. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 жовтня 2013. Процитовано 27 грудня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  149. ↑ Technische Daten Eurofighter Austria (German) , AT: Air Power, архів оригіналу за 25 липня 2020, процитовано 27 грудня 2013
  150. ↑ «Fox Three». dassault-aviation.com.
  151. ↑ Austrian Airforce. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 грудня 2013.
  152. ↑ Gripen Supercruises. Архів оригіналу за 5 січня 2011. Процитовано 27 грудня 2013.
  153. ↑ EFA-2000 Eurofighter [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.]. Fas.org.
  154. ↑ «Upgraded Eurofighter offered to Indian Air Force» [Архівовано 5 січня 2010 у Wayback Machine.]. Thaindian News, 4 January 2010.
  155. ↑ «Rafale». [Архівовано 21 липня 2014 у Wayback Machine.] Federation of American Scientists. Retrieved: 10 February 2012.
  156. ↑ Eurofighter Typhoon | [Архівовано 10 липня 2011 у Wayback Machine.]. Eurofighter.com.
  157. ↑ Report on U.S. Competitiveness in the Fighter Aircraft Export Market [Архівовано 16 вересня 2011 у Wayback Machine.]. CSIS
  158. ↑ Capaccio, Tony (16 грудня 2010). Lockheed F-35 Program Faces $1 Billion Cut in U.S. Senate Spending Measure. Bloomberg L.P. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 12 вересня 2011.


Авіація Це незавершена стаття з авіації.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Dassault_Rafale&oldid=43373981