Лазаренко Павло Іванович: відмінності між версіями

Павло Іванович Лазаренко
5-й Прем'єр-міністр України
28 травня 1996 — 18 червня 1997
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Марчук Євген Кирилович
Наступник	Пустовойтенко Валерій Павлович
Народився	23 січня 1953(1953-01-23) (71 рік) с. Карпівка, Широківський район, Дніпропетровська область, УРСР
Відомий як	політик, економіст
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Alma mater	Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет
Політична партія	Всеукраїнське об'єднання «Громада»
У шлюбі з	1. Тамара Іванівна Бровко (1954) 2. Оксана Андріївна Цикова
Діти	сини Олександр (1979) та Іван (2004), дочки Катерина та Леся
Рідня	Батько: Іван Трифонович Мати: Дарія Яківна
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
КПУ	15 травня 1990	—	18 червня 1992
2-го скликання
позапартійний	24 липня 1994	—	12 травня 1998
3-го скликання
Всеукраїнське об'єднання «Громада»	12 травня 1998	—	7 лютого 2002

Павло́ Іва́нович Лазаре́нко (нар. 23 січня 1953, с. Карпівка, Широківський район, Дніпропетровська область, Українська РСР) — український державний діяч, 5-й прем'єр-міністр України з 28 травня 1996 року по 18 червня 1997 року.

Головний фігурант кримінальної Справи Лазаренка. 2004 року міжнародна організація Трансперенсі Інтернешнл включила Лазаренка до десятки найкорумпованіших державних діячів світу^[1].

Народився в селянській родині. Батько — Іван Трифонович — народився в селі Гнідин (Бориспільського району на Київщині) 1926 року. Того ж року разом з батьками переїхав на Херсонщину.

Дід Трифон був садівником. У 1932 році разом із сім'єю перебрався з Херсонщини в село Карпівку, де заклав 34-гектарний сад. 1944 року пішов на фронт і не повернувся.

Батько, Іван Трифонович, також садівник (насадив у Карпівці сад площею 560 га). У 28 років очолив у Карпівці колгосп, згодом був головою колгоспу у сусідньому селі Олександрія. Був членом Компартії з 1956 року.

Має двох братів — старшого Миколу і молодшого Івана.

Очолював сільраду в рідному селі батька — Гнідині (1975–1986), тепер працює на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті.

Очолював одне зі сільськогосподарських підприємств Новомосковського району Дніпропетровської області, в 2006 році обраний заступником голови Дніпропетровської обласної ради.

В 1970 році працював водієм в колгоспі «Зоря комунізму» Широківського району Дніпропетровської області.

З травня 1971 по червень 1973 року проходив строкову військову службу в лавах Радянської армії, на кордоні з Афганістаном.

Після демобілізації навчався на агрономічному факультеті Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, який закінч��в з відзнакою у 1978 році, отримавши спеціальність вчений-агроном.

З 1978 по 1983 працював у колгоспі ім. Калініна Новомосковського району Дніпропетровської області на посадах агронома-організатора, головного-агронома, а з 1979 до 1983 року — голова правління колгоспу (обраний у 26-річному віці).

На початку 1984 року Лазаренка призначено начальником управління сільського господарства Царичанського райвиконкому.

З 1985 до 1987 року працював у Царичанському райкомі КПУ.

З 1987 до 1990 року — у Дніпропетровському обкомі КПУ, обіймав посади пов'язані з сільськогосподарським виробництвом і харчовою промисловістю.

У лютому 1990 року обраний головою ради агропромислового комплексу Дніпропетровської області.

У серпні 1991 року Лазаренка обрали першим заступником голови виконкому Дніпропетровської обласної ради. Окрім того його було призначено начальником обласного управління сільського господарства.

У березні 1992 року президент Леонід Кравчук призначив Лазаренка представником Президента України в Дніпропетровській області. Кандидатуру Лазаренка висунула рада конференції трудового колективу Дніпропетровського державного аграрного університету і її рішення підтримали понад 200 трудових колективів. Леонід Кучма в цей період пропонував іншу кандидатуру — Валерія Пустовойтенка. На цій посаді він пропрацював до 1994 р., після чого очолив обласну раду.

19 липня 1995 Лазаренко очолив Дніпропетровську обласну державну адміністрацію.

За поданням прем'єр-міністра України Євгена Марчука Президент України Леонід Кучма призначив Павла Лазаренка 5 вересня 1995 р. першим віце-прем'єр-міністром.

28 травня 1996 р. Президент Кучма затвердив, в межах повноважень передбачених чинним тоді Конституційним Договором, Лазаренка прем'єр-міністром України.

10 липня 1996 р. Верховна Рада затвердила Лазаренка прем'єр-міністром України.^[2]

2 липня 1997 звільнено з поста голови уряду.

1998 року став народним депутатом і очолив депутатську фракцію «Громада».

14 вересня 1998 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти П. Лазаренка за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Правосуддя Швейцарії засудило П. Лазаренка до ув'язнення за відмивання грошей у банках Швейцарії.

17 лютого 1999 року Верховна Рада України ухвалила рішення про зняття депутатської недоторканності з П. Лазаренка. За тиждень перед цим він виїхав з України. Перебував в ув'язненні під слідством у США, а також під слідством в Україні.

Працюючи на чолі уряду, звинувачувався опозиційною пресою в монополізації газового ринку України та злочинній корупції. Вважався лідером так званого дніпропетровського клану.
Згідно з рейтингом найбільших корупціонерів світу, складеному у 2008 р. Всесвітнім банком по спільній програмі з ООН «Повернення викрадених активів», Павло Лазаренко увійшов до десятки найкорумпованіших державних діячів світу.

Судовий процес проходив в Сан-Франциско, оскільки в Каліфорнії його родина володіє ранчо. 25 серпня 2006 р. в Сан-Франциско Лазаренко був засуджений до 97 місяців тюремного ув'язнення і штрафу в 10 млн доларів за відмивання грошей і інші злочини. Більше п'яти років Лазаренко провів під домашнім арештом у власній квартирі в Сан-Франциско. Потім, як повідомляли українські ЗМІ з посиланням на бюро в'язниць США, термін утримання Лазаренка під вартою був скорочений на 7 місяців — до 1 листопада 2012 року. В результаті рішення судді сума доведених фінансових зловживань скоротилася до 4,5-5 млн доларів.

Після домашнього арешту значну частину покарання Лазаренко відбував у федеральній тюрмі Federal Correctional Institution міста Дублін (Каліфорнія). А за рік до визволення Павла Лазаренка перевели до в'язниці Federal Correctional Institution в місті Термінал Айленд поблизу Лос-Анжелеса^[3]. 1 листопада 2012 року Павло Лазаренко був звільнений^[4].

6 липня 2016 року оглядач The New York Times Леслі Уейн повідомив, що Павло Лазаренко проживає із своєю другою дружиною і трьома дітьми в окрузі Марін неподалік Сан-Франциско (США)^[5].

• Доктор економічних наук (1997). Кандидат сільськогосподарських наук.
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (XII.1995). Держ. службовець 1-го рангу (IV.1994).

• «Эколого-биологические основы сельськохозяйственного районирования территорий (на примере Днепропетровской области)» (1995)
• «Севооборот и функционирование агроценоза» (1996)
• «Экономическая и социальная направленность арендной модели хозяйствования» (1996, співавтор)
• «Научные основы реформирования аграрного производства при переходе к рынку» (1996, співавтор, редактор)
• «Україна — останній шанс: Стратегія національного порятунку» (1998).

• В. В. Головко. Лазаренко Павло Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 32. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Ю. І. Шаповал. Лазаренко Павло Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• Урядовий портал
• Україна молода, № 205, 3 листопада 2005
• Сайт «Украина. Ру» Біографія П. Лазаренка. (рос.)
• «Дніпропетровська сім'я-2». Довідник. Укладачі: С.Конончук, В.Піховшек. -К., 1997
• Український олігархат. 11 липня, 2011 ▪ Тиждень
• З днем народження, Паша Лазаренко!

• В. М. Матвієнко. Лазаренко Павло Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Н. Ротар. Лазаренко Павло Іванович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.389 ISBN 978-966-611-818-2.

• Дніпропетровський клан

п о р Перші віце-прем'єр-міністри України УРСР Никифор Кальченко • Григорій Ващенко • Олександр Ткаченко • Анатолій Статинов • Костянтин Масик Україна Костянтин Масик • Валентин Симоненко • Ігор Юхновський • Юхим Звягільський • Віктор Пинзеник • Євген Марчук • Павло Лазаренко • Василь Дурдинець • Анатолій Голубченко • Володимир Куратченко • Анатолій Кінах • Юрій Єхануров • Олег Дубина • Микола Азаров • Анатолій Кінах • Станіслав Сташевський • Микола Азаров • Олександр Турчинов • Андрій Клюєв • Валерій Хорошковський • Сергій Арбузов • Віталій Ярема • Степан Кубів • Олексій Любченко • Юлія Свириденко

п о р Голови уряду українських державних утворень з 1917 УНР (1917 — 1918) Володимир Винниченко • Дмитро Дорошенко ¹ • Володимир Винниченко • Всеволод Голубович Українська Держава Микола Сахно-Устимович ¹ • Микола Василенко ¹ • Федір Лизогуб • Сергій Гербель УНР (1918 — 1920) Володимир Чехівський • Сергій Остапенко • Борис Мартос • Ісаак Мазепа • В'ячеслав Прокопович ЗУНР Кость Левицький • Сидір Голубович Інші державні утворення Гуцульська Республіка — Степан Клочурак; Західно-Лемківська Республіка — Ярослав Качмарчик; Східно-Лемківська Республіка — Пантелеймон Шпилька; Кримська Народна Республіка — Номан Челебіджихан • Джафер Киример; Українська Далекосхідна Республіка — Онисим Ступак • Гордій Мелашич • Гаврило Криченко-Могила • Юрій Глушко-Мова; Перший Кримський крайовий уряд — Сулейман Сулькевич; Другий Кримський крайовий уряд — Соломон Крим; Радянська Соціалістична Республіка Тавриди — Антон Слуцький; Кримська Радянська Соціалістична Республіка — Дмитро Ульянов; Українська Народна Республіка Рад — Євгенія Бош ¹ • Микола Скрипник; Донецько-Криворізька радянська республіка — Федір «Артем» Сергєєв; Одеська Радянська Республіка — Володимир Юдовський; Кубанська Народна Республіка — Олександр Філімонов • Лука Бич • Пилип Сушков • Павло Курганський • Василь Іванис Уряд УНР в екзилі В Парижі: Андрій Лівицький • В'ячеслав Прокопович • Пилип Пилипчук • Андрій Лівицький • В'ячеслав Прокопович • Олександр Шульгин; У Празі: Андрій Яковлів ¹; В Мюнхені: Кость Паньківський • Ісаак Мазепа • Степан Баран • Спиридон Довгаль • Симон Созонтів • Микола Лівицький • Атанас Фіґоль • Спиридон Довгаль • Василь Федорончук • Теофіль Леонтій • Ярослав-Богдан Рудницький • Самійленко Іван Матвійович УРСР (1918 — 1941/1944) Християн Раковський • Юрій П'ятаков • Християн Раковський • Григорій Петровський • Християн Раковський • Влас Чубар • Панас Любченко • Михайло Бондаренко • Микола Марчак ¹ • Дем'ян Коротченко • Леонід Корнієць Карпатська Україна (1938-1939) Андрій Бродій • Августин Волошин • Юліян Ревай Державне правління (1941) Ярослав Стецько Райхскомісаріат Еріх Кох УРСР (1944 — 1991) Леонід Корнієць • Микита Хрущов • Дем'ян Коротченко • Никифор Кальченко • Володимир Щербицький • Іван Казанець • Володимир Щербицький • Олександр Ляшко • Віталій Масол • Вітольд Фокін ¹ Україна (з 1991) Вітольд Фокін • Валентин Симоненко ¹ • Леонід Кучма • Юхим Звягільський ¹ • Віталій Масол • Євген Марчук • Павло Лазаренко • Василь Дурдинець ¹ • Валерій Пустовойтенко • Віктор Ющенко • Анатолій Кінах • Віктор Янукович • Юлія Тимошенко • Юрій Єхануров • Віктор Янукович • Юлія Тимошенко • Олександр Турчинов ¹ • Микола Азаров • Сергій Арбузов ¹ • Арсеній Яценюк • Володимир Гройсман • Олексій Гончарук • Денис Шмигаль 1. — Виконувач обов'язків