Полісахариди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Полісахарид)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Полісахари́ди (або поліцукри́ди) або поліме́ри цукрі́в — складні високомолекулярні сполуки, які під каталітичним впливом кислот чи ферментів піддаються гідролізу з утворенням простіших полісахаридів, потім дисахаридів, багато (сотні і тисячі) молекул моносахаридів.

Загальний опис

[ред. | ред. код]

Полісахариди, що складаються із залишків моносахаридів одного виду, називаються гомополісахаридами, а ті полісахариди, що містять моносахариди двох і більше видів, які регулярно чи нерегулярно чергуються, називаються гетерополісахаридами.

Важливі представники полісахаридів — крохмаль і целюлоза. Їхні молекули побудовані з ланок — (С6Н10О5)n-, є залишками шестичленних циклічних форм молекул глюкози, що втратили молекулу води, тому склад крохмалю та целюлози виражається однією формулою (С6Н10О5)n. Різниця тільки в властивостях цих полісахаридів обумовлених просторовою ізомерією утворюючих їх моносахаридних молекул: крохмаль побудований із ланок α-, а целюлоза — β-форми глюкози.

Полісахариди поділяються на пентозани: крохмаль, інулін, декстрин, целюлоза тощо і гексозани (ксилан, арабан).

До полісахаридів також належать: пектини, геміцелюлоза (напівклітковина), лігнін, хітин та ін.

Мономерна ланка полісахариду - це моносахарид.

Полісахариди, які складаються з двох або й більше різних моносахаридних ланок. Пр., альгінові кислоти (головні структурні компоненти клітинних стінок бурих водоростей), мономерні ланки яких становлять залишки D-мануронової і L-гулуронової кислот, з'єднані 1→4 глікозидними зв'язками.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Губський Ю.І (2007). Біологічна хімія. Київ-Вінниця: Нова книга. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 29 липня 2019.
  • Глосарій термінів з хімії / укладачі: Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.

Посилання

[ред. | ред. код]