Костел святого Михайла та монастир бернардинів (Ізяслав)
Костел святого Михайла та монастир ордену отців бернардинів | |
---|---|
![]() Бернардинський монастир. Вид з греблі | |
50°07′15″ пн. ш. 26°48′55″ сх. д. / 50.12083° пн. ш. 26.81528° сх. д.Координати: 50°07′15″ пн. ш. 26°48′55″ сх. д. / 50.12083° пн. ш. 26.81528° сх. д. | |
Тип споруди | церква |
Розташування | Україна, Ізяслав |
Архітектор | Якуб Мадлайн, Бернард Авелідес, Паоло Фонтана (?) |
Засновник | Януш Янушович Заславський, Павло Карл Санґушко |
Початок будівництва | 1602 |
Кінець будівництва | 1630-ті |
Зруйновано | 1648 |
Відбудовано | 1727 |
Стиль | бароко |
Належність | РКЦ, УПЦ (МП) |
Епонім | Архангел Михаїл |
![]() | |
![]() |
Костел святого Михайла та монастир ордену отців бернардинів (пол. Kościół św. Michała i klasztor oo. Bernardynów) — пам'ятка сакрального будівництва епохи бароко, колишній римо-католицький монастирський комплекс, закладений на початку XVII століття, архітектурна домінанта міста Ізяслава на Волині. Між 1797—1815 роками головна резиденція Руської провінції непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії бернардинів. Стоїть у Старому місті, на високому лівому березі річки Горині. До комплексу будівель належали мурований костел і монастир, дзвіниця, каплиці, господарські будівлі тощо. У північно-західній ділянці монастирського терену знаходився цвинтар і сад, у північно-східній — ставок і сад. Монастирський комплекс оточував високий оборонний мур з бійницями і в'їздною Острозькою брамою. Нині використовується як в'язниця.
Положення
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/bc/Zaslav_bernard.jpg/200px-Zaslav_bernard.jpg)
Костел і монастир ордену отців бернардинів (оо. Бернардинів) в Ізяславі розташувався в північно-східній частині Старого міста на високому лівому березі річки Горині. Нині обмежується від міста вулицями Бернардинською, Посьолковою і Гагаріна.
Монастирський комплекс бернардинів формував оборонне кільце колишнього міста, його образ з Нового Заслава і околиць. Комплекс разом з фарою Святого Івана Хрестителя і собором Різдва Христового (давніше замковою церквою) формує центральну площу Старого міста, є найзначнішою за внутрішньою кубатурою і зовнішніми розмірами спорудою архітектурної спадщини Ізяслава. Він займає одну з найвищих ділянок колишнього міста і домінує над іншими спорудами.
Завдяки тому, що місто розділене долиною і заплавою річки Горинь, що збільшує його оглядовість, ансамбль будівель монастиря бернардинів грав і продовжує відігравати важливу роль у силуеті Ізяслава і його містобудівній композиції.
Умови постання
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/8d/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BB_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8F._%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2.jpg/200px-%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BB_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8F._%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2.jpg)
Період між 1550 і 1650 вважається Золотим віком Речі Посполитої (утвореної в 1569 році об'єднанням Королівства Польського і Великого князівства Литовського)[1][2]. Це був період економічного процвітання завдяки торгівлі зерном[3]. Зовнішня торгівля збіжжям займала ключове становище і в торговельній кон'юктурі Заславщини, провідну роль на ринку якої утримували власники маєтностей князі Заславські. Зібране з волинських володінь зерно доправлялося до Данціґа або іншого порту, звідки продавалося до Нідерландів, А��глії, Франції, Італії та Іспанії[4]. Будівництво монастирського комплексу в Заславі відбувалося водночас із реалізацією ще одного досить коштовного проекту, будівництвом костелу Івана Хрестителя. Крім того, це був час релігійної толерантності внаслідок рішень Варшавської конфедерації (1573)[5], але також і пора католицької контрреформації[6]. На час виділення земельної ділянки для спорудження монастиря бернардинів князь Януш Заславський сповідував кальвінізм, його дружина Олександра Санґушківна належала до антитринітаріїв[7]. Завершував будівництво монастиря їхній син князь Олександр Заславський, католик, який проте мав конфлікт з бернардинами[8]. Заслав був багатонаціональним (русини, гебреї, поляки, татари) і багатоконфесійним (православні, антитринітарії, кальвіністи, греко-католики, католики, юдеї, мусульмани) містом. У цей період з'являються на українських землях якісно нові тенденції в архітектурі і містобудуванні привнесені приїжджими європейськими будівничими, здебільшого італійцями. Зведення комплексу монастиря в новітньому бароковому стилі і пізньоренесансної фари пов'язують з будівничою активністю на заславському терені архітектора Якуба Мадлайна, походженням з Ґраубюндену, землі на італо-швейцарському пограниччі[9][10].
Історія
1602—1648
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3d/%D0%86%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96.jpg/140px-%D0%86%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96.jpg)
Як свідчить римо-католицьке джерело, князем Янушем Янушевичем Заславським під будівництво монастиря жебрачого ордену бернардинів (так на теренах східної Європи називають представників Ордену Братів Менших — францисканів) у 1602 році була передана «полишена православна каплиця» у Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері, яка «з давніх-давен» належала до скарбу князів Заславських. Найпевніше, тоді йшлося про спорудження римо-католицької святині на місці колишньої православної обителі — монастиря Пресвятої Трійці[11], що на той час вже занепала внаслідок невідомих житейських перемін.[12]
Про будівництво монастиря і при ньому костелу відомостей не збереглося, принаймні, вони не відомі сучасним дослідникам. Згадка з 15 липня 1622 року доносить до нас, що будівлю костелу святого Михайла щойно почали засклеплювати. Отже, можна припустити, що від часу прийняття оо. Бернардинами фундушу[13] у 1604 році до моменту, коли стіни костелу вже були вимурувані, минуло 18 років. Саме стільки знадобилося будівничим, а серед них і архітекторові Якубові Мадлайну, щоб спочатку підготувати, а потім узятися за здійснення такого грандіозного будівництва. Загалом будівництво комплексу тривало до 1630 року, відколи споруда монастиря була включена до міської оборонної системи Старого Заслава з напільного боку (з півночі). Саме тим періодом слід датувати збережений до наших днів західний фасад будівлі монастиря з аттиком і типовими бароковими щипцями. Ймовірно, до планування цих щипців мав відношення архітектор-бернардин Бернард Авелідес[8]. Опріч того, сучасний зовнішній вигляд монастиря можна побачити на карті з 18 століття, де звертає на себе особливу увагу чотириярусна вежа, що складає нині два з третиною яруси.
![]() |
У Вікіджерелах є |
З початком козацької ребелії під проводом гетьмана Богдана Хмельницького образ Заславської Матері Божої евакуювали до монастиря оо. Бернардинів у Ряшеві[14]. Тим часом козацтво й збурене хлопство, захопивши місто, пограбувало і поруйнувало монастир, який в жалюгідному стані проіснував наступні майже 80 років.
1727—1789
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/11/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80.jpg/260px-%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80.jpg)
Стараннями Павла Карла Санґушка у 1727 році почалося відродження монастиря, яке тривало в кілька етапів. Дослідники виокремлюють так звані «першу реконструкцію» (1753—1754), протягом якої будівля монастиря зазнала суттєвих змін, костел наново перекрито. Різьбяр Домінік Кацевич виготовив для костелу вівтар святого Йосипа. В 1753 році, у зв'язку зі встановленням риштувань довкола монастиря, згадується ім'я заславського архітектора Паоло Фонтана. Проте означити ширше його діяльність у цьому напрямку не дозволяють доступні джерела.
«Другу реконструкцію» (1759—1775), за час якої відбувся поточний ремонт монастиря. Нави і покої отримали розмаїте мистецьке опорядження. 1763 року до роботи над храмовими вівтарями був залучений різьбяр з Аннополя Ян Пуш. Проте цілковито впоратися із замовленнями він не встиг по причині наглої смерті. Відтак у 1765 році був укладений контракт із представником львівської школи скульпторів Йозефом Штилем (Józef Sztyl, Josef Still). Наступного року костел наново потинькували, вставили нові вікна, пофарбували й розписали вівтарі, стіни і фронтони. У 1766—1767 роках демонтовано старий орган і збудовано новий хор за ескізом брата-бернардина Артемізія Брауна з Чуднова, новий орган роботи Михайла Садковського зі Львова встановлено щойно у 1772 році (вже 1776 року орган довелося ремонтувати).
Для опорядження костелу протягом 1766-1770 років придбано вісім робіт видатного живописця 18 століття Шимона Чеховича, зокрема: «Святий Франциск», «Святий Тадеуш», «Святий Онуфрій», «Святий Каетан», «Святий Вінсент», «Преображення Господнє», «Святий Михаїл Архангел», «Свята Текля», «Святий Йосип» і «Святий Ян Непомуцький».
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/9f/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80_%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2.png/210px-%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80_%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2.png)
У 1768 році укладено контракт зі ще одним представником львівської школи скульпторів, учнем Пінзеля, Матвієм Полейовським. На початку видатний майстер спричинився до появи цимборія, амвону і різьби головного вівтаря. У 1773 році Полейовський прибув до Заслава, щоб розробити нову структуру головного вівтаря костелу святого Михайла, вівтарів святого Роха і святої Теклі. Він повернувся до Львова в листопаді 1774 року, не виконавши робіт докінця і лишивши двох з п'яти підмайстрів зі свого верстату для продовження робіт. До роботи над хором було залучено також Днуса Маркварта з Городища, що заразом виготовив пульпіт і невелике розп'яття. Поряд з майстрами з інших міст над костелом і монастирем працювали заславські майстри: Берек Йосевич, Йосип Машкевич, Юрій Хмілевський.
В 1775 році при великому скупченні богомольців відбулися урочистості з нагоди перенесення до головного вівтаря образу Заславської Матері Божої, а також розп'яття «що вціліло від першої фундації». Водночас у вівтарях святого Франциска і святого Онуфрія було вмуровано привезені з Риму реліквії святого Валентина.
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/fe/A_Francisan_friar.jpg/210px-A_Francisan_friar.jpg)
Протягом 1778—1780 років відбулася «третя реконструкція» монастиря. Йозеф Лей[ґ]арк (Josef Legerlutz von Janow) вирізьбив скульптури святих Михайла, Антонія і Франциска, встановлені на фасаді. В 1782 році придбано нові дзвони. Останні зафіксовані в джерелах вдосконалення відносяться до 1789 року, Мішель Чарльз вчергове відремонтував орган.
Від 1740 року у монастирі знаходилися студії філософії, теології і риторики.
Монастирська бібліотека нараховувала близько 5 тисяч томів, в тому числі багато рідкісних видань.
При монастирі діяли каплиці святих Анни, Антонія і Франциска.
Від 1797 року монастир став головною резиденцією Руської провінції непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії, до примусового злиття її з Литовською Провінцією у 1815 році[15].
XIX століття
У XIX столітті заславським монахам-бернардинам належав фільварок з орною землею і сіножатями, млин і став у селі Городище, пасіка в урочищі Чорні Лози.
Внаслідок політики на послаблення римо-католицької церкви у 1841 році з наказу російських властей монастир перетворено на «штатний 2 класу»[16], його клир надзвичайно урізано, а освітню діяльність скасовано. На початок XX століття заславський монастир оо. Бернардинів де-юре був єдиним діючим монастирем ордену в межах Литовсько-Руської провінції, хоча де-факто не існував. Монастирські будівлі використовувалися росіянами для ув'язнення непокірних католицьких священиків. Серед ув'язнених тоді перебували Антоній Лінєвич, Фелікс Лубчинський[17], Мар'ян Токажевський, Максиміліан Туровський[18]. Останній заславський монах-бернардин помер у 1910 році[19].
1914—1932
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b6/%D0%92%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B0_%D0%B7_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80%D1%8F_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D1%83_%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%96.jpg/150px-%D0%92%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B0_%D0%B7_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80%D1%8F_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D1%83_%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%96.jpg)
З початком Першої світової війни бернардини змогли повернутися на Волинь. У 1914 році в монастирі вже налічувалося 3 ченці і 2 священики. До 1915 року обов'язки адміністратора монастиря виконував Ґустав Єловицький.
У 1918 й від 1920 року будівлі монастиря знову використовуються як в'язниця.
У 1930 році монастир оо. Бернардинів оглянула комісія Волинського державного науково-дослідного музею у складі керівників мистецького і історичного відділів Антонова й Ілюченка. На той час в келіях монастиря розташовувася БУПР (будинок примусових робіт), який щойно почали ліквідовувати, в ув'язненні перебувало лише 20 чоловік. Проте на будівлю монастиря вже наклали оком КООПТАХ (кооперація птахівництва) і артіль кушнірів-халупників. Жодної вежі довкола монастиря тоді вже не існувало (станом на 1926 рік їх нараховувалося три) попри те, що представники музею застерігали місцеву адміністрацію від їх знищення. Багато з речей з монастиря були забрані до музеїв Шепетівки і Києва. Врешті, у справі порятування унікального культурного комплексу музейна комісія дійшла таких висновків:
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/58/%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2._%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80._%D0%BC%D0%B0%D0%BF%D0%B0._1938.jpg/200px-%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2._%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80._%D0%BC%D0%B0%D0%BF%D0%B0._1938.jpg)
![]() |
1. Колишній бернардинський монастир, разом з усіма прилеглими будівлями, костьолом і садом перекваліфікувати на пам'ятку архітектури;
2. Захищати його від руйнування, що могло б статися з ним у випадку передачі до КООПТАХ чи кушнірської артілі; 3. Зупинити подальше вивезення із Заслава і околиць речей, що мають культурно-історичну і/або мистецьку вартість; 4. Заснувати у приміщеннях колишнього бернардинського монастиря краєзнавчий музей; 5. Повернути до того музею усі раніше забрані експонати[20]; 6. Покласти на музей функцію охорони пам'яток культури і мистецтва Заславщини[21]. |
![]() |
Однак подальші події засвідчили усю марність сподівань музейників.
Останній бернардин залишив місто у 1932 році, попередньо організувавши вивіз до Польщі архіву й бібліотеки монастиря, а також частини опорядження.
До останніх днів у монастирі дотримувалися Тридентської меси з жорстким чинопослідуванням і зверненням священика до престолу, спиною до вірян.
Архітектура
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/02/St_Michael%60s_chirch_Zaslav.jpeg/200px-St_Michael%60s_chirch_Zaslav.jpeg)
Костел святого Михайла — однонавовий храм на латинському розпланувальному хрестові, за рахунок трансепту, до південного прясла якого примикає квадратна у проекції вежа. Вівтарна частина має гранчасте вирішення. Перекриття святині — склепінчате. Дах — черепичний. Освітлюється через вікна. Входи від заходу і сходу (через вежу). Від заходу добудовано нартекс, над яким знаходиться відкрита галерея, оздоблена кованими ґратками, фіксованими на цегляних стовпцях, вхід на яку розташований з хорів. Храм оздоблено карнизом, розкрепованим на лопатках. Західний фасад вивершує бароковий фронтон, оздоблений волютами, пілястрами і розвинутим карнизом. Трансепт від півночі прикрашає фронтон з аркатурою, від півдня зі спливами.
Вежа складає нині допіру два з половиною яруси, підкреслені карнизами і вертикальними пасами, наріжжя акцентовані пілястрами. Має кілька невеликих прорізів для освітлення і вентиляції. Між'ярусні сполучення по дерев'яних сходах. Вежа накрита приземкуватим шатровим бляшаним дахом зі шпилем.
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/9a/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2.jpg/160px-%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2.jpg)
Корпус монастиря поєднується з костелом в єдиний архітектурний ансамбль, примикаючи до храму від півдня. Цегляна двоповерхова споруда, що займає площу 67×37 м і утворює два клуатри. Південний клуатр з трьох сторін оточений галереями. На східному фасаді ризаліт, утворений монастирською їдальнею. На світлинах 1950-х ще можна побачити також ризаліт на південному фасаді, увінчений трикутним фронтоном, в подальшому розібраний у зв'язку з пристосуванням споруди під нові потреби. Перекриття склепінчаті. Третій ярус мав оборонне значення, до якого входила брустверна стінка з бійницями, збереглася на фасаді від заходу, декорована аркатурою, пілястрами і орнаментальними фризами. В центрі західного фасаду високий бароковий фронтон, оздоблений арочними і прямокутними нішами, волютами. Подібний, проте інакше декорований, фронтон розміщено також на західному фасаді біля південно-західного рогу споруди. Освітлюється через вікна. Накритий черепицею. Входи влаштовано з півдня, сходу і заходу через тамбури з фронтонами. Найцікавішим є одноярусний тамбур західного входу з найошатнішим бароковим фронтоном. Східний вхід прикрашає рельєф гербу князів Санґушків — Погоні.
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/5f/%D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0.jpg/200px-%D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0.jpg)
Острозька брама — відігравала роль головних воріт монастиря від північного заходу. Нині залишки стін першого ярусу включені до в'язничної огорожі від вулиці Гагаріна. За стилістичними ознаками належить до робіт архітектора Паоло Фонтана і нагадує інші його роботи: браму-дзвіницю парафіяльного костелу в Острові-Любельському і дзвіницю Бернардинського костелу в Єлєньцю[22]. Проте серед них отримала найпростіше розв'язання. В долішньому ярусі знаходилися просторі сіні з прибудовками по боках, у верхньому, взятому в спливи, розташовувалася кімната, освітлювана через прямокутні вікна. Накрита ламаним черепичним дахом з люкарною. Наріжжя підкреслені пілястрами.
Охорона пам'ятки
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/46/%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2._%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8._%D0%BC%D1%83%D1%80.jpg/210px-%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2._%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8._%D0%BC%D1%83%D1%80.jpg)
Постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 року № 970 комплекс пам'яток, розташованих на території ізяславської в'язниці, під загальною назвою «Монастир бернардинів», узято під охорону держави[23].
Костел святого Михайла та монастир оо. Бернардинів занесено до Державного реєстру національного культурного надбання (пам'ятки містобудування і архітектури), охоронні номери комплексу, до якого також включено «мури з брамами й баштами», 760 0—760 3[23].
З початку 2010 року офіційний статус пам'ятки залишається невідомим, оскільки Державна служба з питань національної культурної спадщини саботує покладені на неї законодавством функції.
Знаходження пам'ятк�� у посіданні установи пенетенціарної системи унеможливлює проведення інвентаризації її нинішнього стану чи наукових досліджень[24].
В'язниця
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/35/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80.%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2.jpg/200px-%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80.%D0%97%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2.jpg)
Просторі будівлі монастиря бернардинів вперше використовувалися для «перевиховання незгідних» за панування Російської імперії. У 1918 році монастир як в'язницю використовували гетьманці. Під ту пору політичні бранці становили значний процент від загального числа, особливо багато зустрічалося серед них симпатиків соціалізму. З 1920-х років опіку над тюрмою перейняли радянські окупанти[25]. Такий спогад про становлення логіки Червоного терору у застінках Бернардинів, як відтоді й дотепер називають цю буцегарню в народі, залишив селянин із села Двірець П. Тимчик:
![]() |
Заслав. Бернардини. Слизька цвіль по кутках в'язниці, холодно і дико. Нас, заарештованих, вигонять з камер в сіни і змушують роздягатися. Високий жид ходив коло нас і для розваги бив шомполом по голих спинах. При допитах нас було морено голодом і бито до нестями. Пригадується ще 1930 рік. Щоночі жид Телішевський виводив з камери по одному з арештованих і розстрілював. Ми чули постріли, передсмертні крики. Здригалося серце, з очей падали сльози. Напрошується питання: за що такі муки? Хіба це ми злочинці? Хіба ми, сіренькі працьовники, вороги народу?[26] | ![]() |
Ізяславська в'язниця часів Червоного терору знайшла також своє відображення в поезії українського поета Миколи Болкуна[27].
Напередодні німецько-радянської війни у в'язничних стінах проводилися експерименти над людьми, перевірялися токсичні і психотропні препарати. З початком німецького наступу персонал і службовці НКВС врятувалися втечею, полишивши «пацієнтів» на призволяще[28].
В часі німецької окупації 1941—1943 років комплекс колишнього монастиря бернардинів прислужився Гестапо. Зокрема тут перебували в ув'язненні члени заславської антифашистської групи Михайла Машерука, частину з яких закатовано, частину розстріляно[29].
Після війни у монастирських стінах розташовувалася трудова колонія для близько 200 «неповнолітніх правопорушників»[30][31]. В дійсності це були діти «ворогів народу». З 1954 року трудова колонія була секретним об'єктом, що підпорядковувався безпосередньо Москві[28].
МХ 324/58
Виправна установа МХ 324/58 заснована 1960 року, за короткий час стала відома на увесь СРСР як одна з найсуворіших кримінальних тюрем. Безпосередньо до 1965 року буцегарня використовувалася совєтськими спецслужбами для проведення таємних екзекуцій над політичними в'язнями.[28]
![]() |
Цей табір має довгу історію і за совєтів був одним з найбільш беззаконних. Розповідали, що життя людини коштувало тут пачку цигарок і пачку чаю. Начальство знищувало незгідних підкуповуючи інших засуджених, шляхом свідомої облуди, що викликала розборки й різанину. Заразом постійно тероризуючи ув'язнених накладаючи дисциплінарні стягнення, напр. ув'язнення до одиночного ізолятора. Відтак люди духово ламалися і починали співпрацювати з адміністрацією, або ж серйозно занедужували, після чого не викликали жодної зацікавленості в керівництва. — Оригінальний текст (рос.) Этот лагерь существует очень давно и при Союзе был одним из самых беззаконных. Люди рассказывали, что жизнь человека здесь стоила пачку сигарет и пачку чая. Начальство уничтожало неугодных путем подкупа других осужденных, путем плетения интриг среди заключенных, которые приводили к разборкам и резне. А также просто подвергая осужденных постоянному террору в виде дисциплинарного преследования с заключением в одиночный изолятор и т. д. После этого люди ломались духовно и начинали сотрудничать с администрацией или приобретали серьезные заболевания, после чего уже не представляли никакого интереса для начальства.[32] |
![]() |
переповідає один з колишніх ізяславських в'язнів.
У 1972 році під час земляних робіт на території колишнього монастиря було знайдено скарб, який складався з церковного начиння: золотих чаш, срібних таць, медальйонів, підвісок, золотих ланцюжків, таріль, хрестів з коштовним камінням. Згодом скарб вивезений до столиці СРСР Москви[33].
Відомо, що в різний час тут перебували в неволі совєтські дисиденти Петро Саранчук [34], Сергій Бабич [35], Олексій Мурженко [36]. Останній з них зміг вийти із в'язниці лише 1987 року, за чотири роки до розпаду СРСР.
ЗВК № 58 — «Монастир»; «Білий лебідь»
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/82/%D0%9F%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%B6%D0%B0_%D0%BD%D0%B0_%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D1%96.jpg/200px-%D0%9F%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%B6%D0%B0_%D0%BD%D0%B0_%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D1%96.jpg)
Через жахливі умови утримання і грубого поводження з ув'язненими установа української пенітенціарної системи Замкова виправна колонія № 58 (назви у кримінальному світі: Монастир, Білий лебідь) перманентно згадується у правозахисному і медійному дискурсах. Йдеться про те, що в пивницях колишнього монастиря облаштовано карцер і 64 одиночні камери, а також 62 камери в колишніх стайнях, де створено несумісні зі здоров'ям та життям умови утримання. Відтак це викликає протести засуджених, що переростають у конфлікти з адміністрацією в'язниці.[37][38]. Відомо, принаймні, про дві схожі між собою ситуації тиску і примушення невільників на виборах до парламенту і президента[39]. Проте в 2007 році конфлікт вийшов за межі буцегарні, спричинивши незручності у користуванні мобільним зв'язком для мешканців цілого міста[40].
У 2008 році в будівлі колишнього костелу святого Михайла засновано парафію Богородиці «Розпачливих остання Надія» (рос. «Отчаянных единая Надежда») УПЦ (МП)[41].
У липні 2009 року протест в'язнів проти жахливих умов утримання і грубого поводження повторився[42].
1 липня 2010 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення в справі «Давидов і інші проти України». Суд встановив, що протягом 2001—2002 років мало місце чотири порушення статті 3 Конвенції (заборона тортур і жорстокого поводження), статті 8 § 1 (право на повагу кореспонденції), стаття 13 (право на ефективний засіб правового захисту), статті 34 (право на індивідуальні скарги), а також нездатність забезпечити необхідні умови для розгляду справи, відповідно до статті 38 § 1 (а) стосовно осіб які на той час відбували покарання в ЗВК № 58[43]. Справа «Давидов і інші проти України» виявила одне з найбільш кричущих порушень прав людини в Україні. Йдеться про відпрацювання бойових навичок міліцейськими спецпідрозділами МВС України на особах, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі[44].
Після скасування в Україні смертної кари в ЗВК № 58 створено сектор для тримання понад ста довічників[45]. Душпастирську працю із засудженими і співробітниками колонії провадять капелани УГКЦ[46].
Цікаві факти
- Після смерті засновника монастиря князя Януша Заславського (1629) і його дружини Олександри Санґушківни (†1610), їхні законсервовані в кришталі серця були замуровані до стіни святині[47]. Ще давньогрецький філософ Арістотель вважав, що душа людини перебуває в її серці.
- З-перед 1910 року на помешканні органіста при монастирі бернардинів квартирував учень школи при монастирі лазаритів, майбутній польський громадський діяч і поет-романтик, Северин Гощинський[48].
- У 1909—1913 роках у монастирі перебував в ув'язненні Мар'ян Токажевський, майбутній капелан першого голови відродженої польської держави Юзефа Пілсудського[18][49].
- Образ тюрми як «дому, де сонце встає» знайшов своє відображення в першому українському варіанті пісні відомого британського рок-гурту 1970-х «Geordie»[50].
Примітки
- ↑ Andrzej Borowski. Iter Polono-Belgo-Ollandicum: cultural and literary relationships between the Commonwealth of Poland and the Netherlands in the 16th and 17th centuries. Kraków 2007. P. 8. ISBN 83-71889-51-8 (англ.)
- ↑ Макар Ю. І., Яценюк Ф. С. Річ Посполита “двох народів”: що з “третім”? Процитовано 26.08.2011
- ↑ Krzysztof Olszewski. The Rise and Decline of the Polish-Lithuanian Commonwealth due to Grain Trade. 2007. P. 6-7. (англ.)
- ↑ Владислав Берковський. Заслав та Заславщина як один з важливих елементів торговельної структури Волині XVI – першої половини XVII ст. Процитовано 26.08.2011
- ↑ Tolerance and Intolerance in the European Reformation. Cambridge University Press, 2002. P. 262—281. ISBN 05-21894-12-3 (англ.)
- ↑ 4. В Західних джерелах епохи Бароко // Дмитро Наливайко. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. Київ 1998. Процитовано 26.08.2011
- ↑ 1603 року Януш Заславський перейшов на католицизм, а фундуш для бернардинів надав у 1604 році, отже будівництво князем величного католицького монастиря в серці своїх володінь, можна вважати за символ нового навернення. Див.: Наталя Яковенко. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—XVII ст. Київ 2002. С. 65-66. ISBN 966-7679-23-3
- ↑ а б Володимир Александрович. Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського // Український археографічний щорічник. Вип. 15. Т. 18. Київ 2010. Процитовано 26.08.2011
- ↑ Michal Kowalczuk. Cech budowniczy we Lwowie za czasów polskich (do roku 1772). Lwów 1927. S. 71, 75. (пол.)
- ↑ В. С. Александрович. 4.11. Архітектура та містобудування // Історія української культури. Том 2.: Українська культура XIII — першої половини XVII століть. Київ 2001. Процитовано 26.08.2011
- ↑ Анна Романовська, Володимир Федотов. Знаки часу. Звідки «хвилі» в Пересопницькому Євангелії? Процитовано 16.03.2011
- ↑ Син Януша Янушевича Заславського Олександр піклувався перед єпископом луцьким Ахаціушем Ґроховським про перенесення тіл членів родини з гробниці, що знаходилася у костелі святого Михайла при монастирі оо. Бернардинів до новозбудованого храму святого Івана Хрестителя. Гробницю при фарі святого Івана Хрестителя збудовано щойно у 1630-х роках, тоді коли за інвентарним описом Старозаславського замку від 15 липня 1622 року костел святого Михайла тільки почали засклеплювати. Це може свідчити лише на те, що тіла членів родини Заславських знаходилися у місці спорудження римо-католицької святині раніше від початку надання фундушу, тобто при згаданій «православній каплиці», яку Тадеуш Єжи Стецький вважав до того ж «колишнім замком кн. Заславських».
- ↑ Правове поняття, що означає дарування майна, грошових сум або земель на церкви чи монастирі.
- ↑ Повернена до заславського монастиря у 1746 році.
- ↑ HISTORIA ZAKONU NA ZIEMIACH POLSKICH (пол.) Зчитано 12.08.2011
- ↑ Це означало, що в монастирі мусять мешкати монахи з ліквідованих монастирів. Після смерті останнього з них монастир мав бути зачинений.
- ↑ Martyrologium. Losy duchowieństwa katolickiego w ZSSR 1917-1939 (пол.) Процитовано 24.08.2011
- ↑ а б Martyrologium. Losy duchowieństwa katolickiego w ZSSR 1917-1939 (пол.) Процитовано 24.08.2011
- ↑ Століття XVI – XX, історія Ордену на Україні. Процитовано 16.03.2011
- ↑ Останній бернардин залишив Заслав у 1932 році попередньо організувавши вивіз до Польщі архіву й бібліотеки монастиря, а також частини опорядження. Спершу усі речі зберігалися у монастирі оо. Бернардинів у Сокалі, коли в 1950-х роках були перевезені до Музею Польської провінції оо. Бернардинів в Лежайську. Архів опинився у Кракові в Архіві Польської Провінції ордену.
- ↑ Polacy na Ukrainie. Zbiór dokumentów. Cz. 1: lata 1917—1939. T. II. Przemyśl 1999. S. 171—173. ISBN 83-909229-9-1 (пол.)
- ↑ Див.: Jόzef Skrabski. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. Tarnόw 2007. ISBN 978-83-85988-77-9 S. 212—213. (пол.)
- ↑ а б Державний реєстр національного культурного надбання (пам'ятки містобудування і архітектури України) // Пам'ятки України. 1999. № 2-3. С. 6, 155.
- ↑ Ewa Korpysz. Polskie kościoły na terenie północno-zachodniej Ukrainy. Stan zachowania Процитовано 26.08.2011
- ↑ 3. Уничтожение материальной составляющей сакральной культуры // Пасечник О.А. РИМО–КАТОЛИЧЕСКАЯ ЦЕРКОВЬ В КАМЕНЕЦ–ПОДОЛЬСКОЙ (ХМЕЛЬНИЦКОЙ) ОБЛАСТИ В 1920–1941 ГОДАХ. (рос.) Процитовано 27.08.2011
- ↑ П. Л., Голос народу // «Заславський вісник» 19.04.1942, с. 4.
- ↑ Микола Болкун. Вдова Процитовано 24.01.2010
- ↑ а б в Георгий Федорков. Белый Лебедь (рос.) Процитовано 27.08.2011
- ↑ Міньков І. І. Ізяслав — місто старовинне. Вид. друге, доповнене. Без місця. Без дати. С. 58.
- ↑ Сергій Єсюнін. Замкова виправна: найстаріша колонія області Процитовано 25.08.2011
- ↑ Замкова виправна колонія (№58) Процитовано 27.08.2011
- ↑ Станислав Речинский. Как зэки «За ЕДУ» голосовали. (рос.) Процитовано 24.01.2010
- ↑ Сергій Єсюнін. Ізяслав Процитовано 16.03.2011
- ↑ Віртуальний музей "Дисидентський рух в Україні" Процитовано 24.01.2010
- ↑ Віртуальний музей "Дисидентський рух в Україні" Процитовано 24.01.2010
- ↑ Віртуальний музей "Дисидентський рух в Україні" Процитовано 24.01.2010
- ↑ Лагерь смерти - Изяслав (рос.); Исполнение наказаний по-украински (рос.) Процитовано 24.01.2010
- ↑ В Ізяславській колонії більше 100 в’язнів оголосили голодування i 17 в’язнів Ізяславської виправної колонії №58 порізали собі вени Процитовано 24.01.2010
- ↑ Как зэки «За ЕДУ» голосовали (рос.) ; Лагерь смерти - Изяслав (рос.) ; Письма Юле (рос.) ; Голосуя за Вас, они рисковали всем, даже жизнью (рос.) ; Зэка и выборы (рос.) Процитовано 24.01.2010
- ↑ Ізяславців прирівняли до зеків? Процитовано 24.01.2010
- ↑ В. Кравчук. Тут не «сидять», а працюють і навчаються // «Подільські вісті» 16.01.2009.
- ↑ Ольга ХУДЕЦЬКА. Дожити до волі Процитовано 16.03.2011
- ↑ Strasbourg Judgment over Iziaslav Colony Beatings (англ.) Процитовано 27.08.2011
- ↑ Rights judge: Torture common in Ukraine(англ.) Процитовано 27.08.2011
- ↑ Замкова виправна колонія (№58) Процитовано 27.08.2011
- ↑ Замкову виправну колонію у м. Ізяслав відвідали капелани УГКЦ Процитовано 28.08.2011
- ↑ Polacy na Ukrainie. Zbiór dokumentów. Cz. 1: lata 1917—1939. T. II. Przemyśl 1999. S. 171—173. ISBN 83-909229-9-1 (пол.)
- ↑ Zygmunt Wasilewski. Od romantyków do Kasprowicza: studia i szkice literackie. Lwów 1907. S. 18. (пол.)
- ↑ Ksiądz Marian Tokarzewski Процитовано 26.08.2011
- ↑ Ізяслав Процитовано 16.03.2011
Див. також
Інтернет-ресурси
Стосовно монастиря
- Тадеуш Єжи Стецький. Волинь. Статистичний, історичний і археологічний огляд. Львів 1864. Т. 1(пол.)
- Світлини монастиря Бернардинів
- N. N. З розповідей моєї бабуні
- Анна Романовська, Володимир Федотов. Знаки часу. Звідки «хвилі» в Пересопницькому Євангелії?
Стосовно буцегарні
- Табір смерті - Ізяслав(рос.)
- Як зеки "За ЄДУ" голосували(рос.)
- Без права на оскарження
- Листи до Юлі(рос.)
- Голосуючи за вас вони ризикували навіть життям (рос.)
- Здійснення покарань по-українськи (рос.)
- Лист у ГПУ (рос.)
- В'язні і вибори (рос.)
- Зрівняння
- Спротив в'язнів витонченому знущанню + [1]
- Дожити до волі
- Strasbourg Judgment over Iziaslav Colony Beatings (англ.)
Література
- Tokarzewski M. Z kronik zakonnych kościoła i klasztoru oo. Bernardynów w Zasławiu na Wołyniu. Warszawa 1913. (пол.)
- Wyczawski H. E. Zasław // Klasztory bernardyńskie w Polsce w jej granicach historycznych . Kalwaria Zebrzydowska 1985. (пол.)
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Т. 4. Киев 1986. С. 204—205. (рос.)
- Andrzej Betlej. Kościół oo. Bernardynów w Zasławiu. Źródła archiwalne do dziejów wystroju późnobarokowego. // Biuletyn Historii Sztuki. № 3-4. 1995. S. 353—363. (пол.)
- Polacy na Ukrainie. Zbiór dokumentów. Cz. 1: lata 1917—1939. T. II. Przemyśl 1999. S. 171—173. ISBN 83-909229-9-1 (пол.)
- Єсюнін С. М. До історії Бернардинського монастиря в Ізяславі на межі ХІХ-ХХ ст. // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. Т. ІІ-ІІІ. Нетішин 2003—2004. C. 268.
|
![]() |
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії. |
![]() |
Ця стаття є кандидатом у вибрані статті. Обговорення номінації відбувається на сторінці пропозицій. |