Амарас
| Амарас вірм. Ամարաս վանք | |
|---|---|
 | |
| 39°41′01″ пн. ш. 47°03′26″ сх. д. / 39.683750° пн. ш. 47.05722° сх. д.Координати: 39°41′01″ пн. ш. 47°03′26″ сх. д. / 39.683750° пн. ш. 47.05722° сх. д. | |
| Країна |  Азербайджан |
| Місто | село Мачкалашен |
| Район | Мартунинський |
| Конфесія | Вірменська апостольська церква |
| Єпископство | Арцаська |
| Тип | монастир |
| Стиль | вірменська архітектура |
| Засновник | Григорій Просвітитель |
| Дата заснування | IV століття |
| Статус | діючий, ведуться відновлювальні роботи |
  Амарас Амарас (Азербайджан) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Монастир Амарас (вірм. Ամարաս վանք) — ранньосередньовічний монастир на південному сході Нагірного Карабаху. Відомий релігійний та культурний центр середньовічної Вірменії (провінція Мюс Абанд історичного Арцаху)[1][2]. Амарас, як і увесь Східний край, знаходився в підпорядкуванні Вірменської апостольської церкви[3]. Монастир розташований у Мартунинському районі Нагірно-Карабаської Республіки.
За свідченнями вірменського історика IV−V ст. Фавстоса Бузанда, монастир Амарас був заснованиц на початку IV ст. святим Григорієм Просвітителем.
Найбільшої популярності Амарас досяг у середині IV ст., після того як тут був похований онук св. Григора Просвітителя — Григоріс. Григоріс загинув у 338 році і був похований з східного боку церкви, заснованої Григором Просвітителем.
На початку V століття творець вірменського алфавіту святий Месроп Маштоц заснував в Амарасі першу вірменську школу, звідси ж почалося поширення вірменської писемності. У 489 році, вже після того, як за договором між Персією та Візантією ці землі були відторгнуті від Вірменії, албанський цар Вачаган III (Благочестивий) з місцевої гілки парфянської династії Аршакідів[4] (за іншою версією, з вірменського роду Араншахіков[5][6]), знаходить вже забуту могилу св. Григоріса, будує над нею каплицю і відновлює побудовану св. Григорієм Просвітителем церкву. Саме ця каплиця збереглася до цього дня майже без змін під вівтарем церкви монастиря Амарас. Однак наприкінці V ст. гробниця Григоріс була розташована поруч з церквою. Згодом, в процесі численних перебудов безпосередньо над каплицею-усипальницею була зведена церква.
У V−VIII століттях Амарас перебував у вірменонаселеній[7] частині поліетнічної Кавказької Албанії. Починаючи зV ст., Амарас стає одним з найбільших релігійних центрів середньовічної Вірменії.
У 821 році Амарас, як і вся область, був завойований арабами, у XIII ст. розграбований монголами, а в 1387 році, в період нашестя Тамерлана, зруйнований. Проте монастир з постійно функціонуючої школою завжди залишався релігійним і культурним центром.
У XVII ст. монастир був ґрунтовно перебудований. Гандзасарський католікос Петрос у другій чверті XVII ст. відреставрував Амарас, побудувавши тут церкву св. Григоріса.
У другій половині XIX ст., Після приєднання Східної Вірменії до Росії, монастирський комплекс Амарас, що мав досить сильно укріплені оборонні споруди, використовувався як прикордона фортеця, а в 1832−1844 рр. — російсько-перська митниця.
У 1848 році, при гандзасарському митрополиті Тер-Багдасарові, Амарас був повернутий Вірменській Церкві. На відміну від самої церкви, оборонні стіни монастиря і цивільні будівлі збереглися без істотних пошкоджень. У 1858 р. на кошти шушинських вірмен тут була побудована нова монастирська церква на місці старої, пошкодженої. У її північному нефі було встановлено надгробний камінь св. Григоріса, виготовлений шушинським архітектором Мікаелом Тер-Ісраеляном в 1898 році.
У 1992 році, коли в ході карабаської війни Амарас був захоплений азербайджанськими військами, гробниця онука Григорія Просвітителя, св. Григоріса, була зруйнована[1]
- Інформація про монастир Амарас [Архівовано 29 липня 2005 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б .А.Шнирельман, «Войны памяти. Мифы, идентичность и политика в Закавказье», М., ИКЦ, «Академкнига», 2003. [Архівовано 4 квітня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Peter Harrison. Castles of God: fortified religious buildings of the world, p. 195 [Архівовано 5 січня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Robert H. Hewsen, Armenia: A Historical Atlas. The University of Chicago Press, 2001, p. 72. (англ.)
- ↑ Игорь КУЗНЕЦОВ, Удины [Архівовано 7 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ К. В. Тревер. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. — VII в. н. э. (источники и литература). Издание Академии наук СССР, М.-Л., 1959, стр., 232 Не имеем ли мы тут дело с захватом власти местным гардманским владетелем (может быть, с помощью персов), уничтожившим представителей армянских княжеских родов, владевших землями в этой области. Историк в рассказе своем говорит о враждебности Михрана к древнему армянскому роду Ераншахиков (владетели Арцаха), членов которого он почти поголовно истребляет(рос.)
- ↑ В. А. Шнирельман, «Войны памяти. Мифы, идентичность и политика в Закавказье», М., 2003 После гибели ее последнего представителя в 821 г. власть перешла к старой армянской династии Араншахиков, хотя ее суверенитет ограничивался только горными районами; а в низменностях безраздельно правили арабы (рос.)
- ↑ Б. А. Рыбаков., Очерки истории СССР. Кризис рабовладельческой системы и зарождение системы феодализма на территории СССР III—IX вв. М., 1958, стр., сс. 303—313(рос.)
