Дубовичі
село Дубовичі | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
![]() | |||||
Країна | ![]() | ||||
Область | Сумська область | ||||
Район | Конотопський район | ||||
Громада | Кролевецька міська громада | ||||
Код КАТОТТГ | UA59020090220056437 | ||||
Облікова картка | Дубовичі | ||||
Основні дані | |||||
Населення | 1282 | ||||
Поштовий індекс | 41321 | ||||
Телефонний код | +380 5453 | ||||
Географічні дані | |||||
Географічні координати | 51°38′17″ пн. ш. 33°34′06″ сх. д. / 51.63806° пн. ш. 33.56833° сх. д.Координати: 51°38′17″ пн. ш. 33°34′06″ сх. д. / 51.63806° пн. ш. 33.56833° сх. д. | ||||
Середня висота над рівнем моря |
162 м | ||||
Водойми | р. Ретик | ||||
Місцева влада | |||||
Адреса ради | 41300, Сумська обл., Конотопський р-н, м. Кролевець, площа Миру, буд. 1 | ||||
Карта | |||||
Мапа | |||||
![]() | |||||
|
Дубо́вичі — село в Україні, у Кролевецькій міській громаді Конотопського району Сумської області. Населення становить 1282 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Дубовицька сільська рада.
Засновано в XVI ст. Пізніше входило до Кролевецької сотні Ніжинського полку, було приписано до Крольовецької ратуші. З 1687 р. Дубовичи належали В. Л. Кочубею. У 1839 р. тут побудували цукровий і горілчаний заводи. З 1854 р. Дубовичи стали містечком, в 1923 р. – селом.
Село відоме своєю криницею, розташованою біля села поблизу автомагістралі Київ - Москва. За народними переказами історія цього унікального місця сягає глибини XVI ст. і пов’язана з образом Богоматері, ікону якої, начебто, саме в цьому місці знайшов пастух і якого засліпило сіяння її.
Село Дубовичі знаходиться наберегу річки Ретик, вище за течією на відстані 7 км розташоване село Землянка (Шосткинський район), нижче за течією на відстані 4,5 км розташоване село Ретик. На річці велика загата (Панський став). До села примикає великий лісовий масив (сосна) - Урочище Тимошенкове. Поруч проходить автомобільна дорога М02 E101. До міста Кролевець - 18 км.
Назва села скоріше за все походить від породи дерева дуба, який дуже розповсюдженний в лісах біля села.
А ось одна з легенд про появу нашого села. Ще за далеких часів Київської Русі на місці нинішньої електропідстанції була збудована невелика дерев’яна фортеця. Ще й понині цю місцевість називають старожили «кріпості». Ця фортеця оберігала і зміцнювала південно-східні рубежі держави. А збудована вона була за повелінням київського князя Володимира Великого, який наказав зводити городи по Десні і по Остру, по Трубежу і по Сулі та Стугні. В давнину на цьому місці буяв старий мішаний ліс. Росли дуби, сосни, осика, береза, клен, явір. На цьому місці дуже вигідно було будувати не тільки фортецю, а і житло.
Річка Ретик була більшою, повноводною, а риби було стільки, що й руками можна ловити. Поряд був випас для коней – заплава річки Ретик, урочище Рудка. У кріпості спочатку тимчасово чергувала група озброєних дружинників до 20 чоловік. Вони виконували свою роботу почергово – одні вартували в дозорі, інші займались господарською роботою, заготовляли дрова, пасли коней, варили обід, ловили рибу, треті відпочивали. Дозорці час від часу змінювались. На зміну одних дружинників надсилали інших. Згодом дружинники забирали з собою сім'ї, будували землянки, хати й жили вже постійно. Так виникло поселення. Одні стверджують, що це поселення носило назву Дубовий хутір, інші – Дубовичі.
Герб затверджено 11 червня 2013 року. Герб є промовистим оскільки в нижній частині містить дубову гілочку, у верхній частині герб Кочубеїв - два золоті хрести в червоному серці.
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c2/%D0%A5%D1%80%D0%B0%D0%BC_%D0%A0%D0%BE%D0%B6%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B9_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%8B_%28%D1%81_1777_%D0%BF%D0%BE_1929%29.png/300px-%D0%A5%D1%80%D0%B0%D0%BC_%D0%A0%D0%BE%D0%B6%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B9_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%8B_%28%D1%81_1777_%D0%BF%D0%BE_1929%29.png)
Про заселення Дубович згадується у декількох письмових джерелах. В архіві Генеральної Канцелярії за № 9135 та праці А. Лазаревського «Описание старой Малороссии». Ці документи стверджують, що Дубовичі поселені в «пуще» одночасно з Черторигами та Землянкою. Черторизькі жителі в 1738 році розповідали: «…з давніх часів, понад 50 років тому, починаючи від села Черторійки аж до Воронежа, була вся пуща вільна, де і села селилися, а саме: Черториги, Дубовичі, Землянка». Згідно з актом за 1700 рік Дубовичі називають «давнім селом». Посилаючись на «Историко-статистическое описание Черниговской епархии», «Описание старой Малороссии» Павлович П.А. стверджує, що «..заселення містечка розпочалось, імовірно, не пізніше XVI століття».
Першими поселенцями були селяни із-за Дніпра, які втікали від гніту польської шляхти. Приплив населення в Дубовичі особливо зріс після Національно-Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, коли на Лівобережжі було знищено володіння польської шляхти, а козацька старшина ще не захопила вільні угіддя на березі річок Реть та Ретик. В той час поселенці могли вільно рубати ліс, будувати хати і користуватись природними угіддями. Але зі збільшенням кількості населення, вільна пуща була значно вирубана. Тоді козацька старшина Воронізької сотні і заможні жителі села Дубовичі стали захоплювати великі ділянки лісових угідь, обкопуючи їх ровами, а бідноті залишились чагарники, заборонили обкопувати ділянки. Цей масив називався «вольниця» і знаходився у володінні сільської громади.
До 80-х років XVII ст. Дубовичі було вільним селом. «Сначала село это «прислушано» к Кролевецкой ратуше». Згідно з універсалом І. С. Мазепи від 12 травня 1699 року село Дубовичі переходило у володіння Кочубея. З 1854 року Дубовичі стали містечком.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Кролевецької міської громади[1].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Кролевецького району, увійшло до складу новоутвореного Конотопського району[2].
24 лютого 2022 під час виконання бойового завдання поблизу села загинули Ревенко Владислав Дмитрович та Семеняк Михайло Сергійович
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/7/7c/Vasyl_Koczubej-1.jpg/220px-Vasyl_Koczubej-1.jpg)
Більше 320-ти років доля села Дубовичі була пов'язана з долею родини Кочубеїв. У 80-х роках XVII ст. село Дубовичі, орні землі, ліси та пасовиська навколо поступово переходять у володіння Василя Леонтійовича Кочубея.
До 1743 року Дубовичами та хутором Ретик володів старший син Василя Леонтійовича та Любові Федорівни Василь Васильович
По духовному запові��у Василь Васильович розділив маєтки між синами, «підстарший» син Василь Васильович отримав Дубовичі, Ярославець та х. Ретик. У 1777 році «при участии вкладом и трудами Василя Васильовича Кочубея» (напис на кам'яній дошці в заалтарній стіні храму Різдва Пресвятої Богородиці) було розпочато будівництво храму в центрі села Дубовичі. 26 травня 1781 року Василь Васильович склав заповіт, у якому заповів дружині Марфі Дем'янівні села Ярославець, Дубовичі, хутір Ретик з Яциківським та Новим млинами.
У грудні 1779 року в кам'яній церкві с. Дубовичі Ніжинського полку був похований Генеральний обозний (1751—1779 рр.) Глухівського періоду в історії України Кочубей Семен Васильович (1725–1779).
Василь Васильович з Марфою Дем'янівною мали двох дітей — сина Василя та дочку Єлизавету. В родині Кочубеїв, віддаючи данину поваги Василю Леонтійовичу, багато дітей називали ім'ям Василь. Василем був син Василя Леонтійовича, один з внуків теж був Василем. Василь Васильович був Василю Леонтійовичу правнуком. До речі, наступні два володарі маєтку в селі Дубовичі також були Василями Васильовичами.
Як єдиний спадкоємець, Василь Васильович успадкував від матері маєтки, зокрема і Дубовицький та Ярославецький. Молоду дружину Василь Васильович привіз у Ярославецький маєток. Тут у них у 1784 році народився первісток — і знову Василь Васильович. Потім народились ще чотири сини — Дем'ян (1786), Олександр (1787), Аркадій (1790), Іван (1791) і три доньки — Клавдія, Варвара і Олена. Іван, Клавдія та Варвара померли в дитинстві, а інші брати мали великі досягнення в службовій кар'єрі. В березні 1800 року Василь Васильович раптово помер у віці 50 років.
Олена Василівна згідно з духовним заповітом чоловіка успадкувала його маєтки і взяла управління в свої руки. Управляла протягом 25 років. Восени 1836 року Олена Василівна поїхала в гості до молодшого сина Аркадія, який служив на посаді губернатора Орловської губернії. По дорозі застудилась і померла 23 грудня 1836 року.
Згідно з заповітом матері, Олени Василівни, у 1816 році маєтки Кочубеїв було розділено між братами Василем, Дем'яном, Олександром та Аркадієм. По роздільному акту з братами 7 жовтня 1822 року маєток у селі Дубовичі перейшов у володіння старшого сина Василя Васильовича. У 1839 році Василь Васильович збудував на околиці села Дубовичі цукровий вогневий завод, поряд винокурний та костопальний. Але цей завод проіснував недовго. Вже у 50-х роках XIX ст. досить швидко здійснювалась технічна перебудова підприємств цукрової галузі. Так звані «вогневі» цукрові заводи не витримали конкуренції з більш продуктивними «паровими». (головним у цьому процесі був перехід від виварювання соку і сиропу на «голому вогні» до його згущення парою). Вже у другій половині XIX ст. цукровий завод припинив своє існування.
У 1842 році серед вікового бору на березі річки Ретик, у слободі Ретик, що знаходиться неподалік Дубович, Дем'ян Васильович Кочубей збудував паперову фабрику. З Англії було завезено необхідне устаткування, встановлена парова машина потужністю 30 кінських сил, виготовлена механіком Варфоломеєвим у м. Клинці, Брянської губернії. На фабриці виробляли різноманітний папір - голландський, обгортковий.
До реформи 1861 року всі землі в селі Дубовичі, якими володіли Кочубеї, складали один маєток, за винятком невеликої площі, яка належала іншим дворянам і козакам. По обидва береги річки Ретик розташоване було містечко з панською садибою.
Після реформи 1861 року господарство Кочубеїв у Дубовичах, оточене селянськими землями, не пристосоване до нових соціально-економічних умов, дуже змінилось. Частина земель, особливо за часів опікунського правління з 1878 по 1882 рік, була розпродана.
До 70-х років XIX ст. значну частину цінних порід дерев у лісових масивах маєтку було вирубано. Дуб у вигляді чистих насаджень старшого віку зовсім відсутній, його замінив дубовий ліс у поєднанні з іншими породами. Ось таке господарство успадкувала Варвара Василівна.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932–1933 та 1946–1947 роках[3].
23 лютого 1942 р. в історії партизанського руху Сумщини відбулася яскрава подія: у селі Дубовичі відбувся військовий парад у ворожому тилу і Веселовський бій, проведений з'єднанням сумських партизанів під командуванням Сидора Ковпака і Семена Руднєва. Партизан на той момент було дуже мало. Але, щоб показати свою міць, одні й ті ж люди проходили по селу, потім у лісі переодягалися, і підтягнуті колони бійців знову ступали на центральну площу населеного пункту. Все це робилося для того, щоб продемонструвати ворогові і місцевим жителям, що партизан - ковпаківців - багато, і армія наша непереможна. Після цього параду в загін прийшли багато нових добровольців.
В радянські часи біла села стояли ракети націлені на Західну Європу.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 1244 | 97.04% |
російська | 37 | 2.89% |
інші/не вказали | 1 | 0.07% |
Усього | 1282 | 100% |
- Дубовицьке лісництво.
- ТОВ «Дубовичі», сільське господарство.
- ТОВ «Дубовичі-Агро», агрофірма.
- ТОВ Дубовицький завод сільгосптехніки (ТОВ ДЗСТ) починаючи з 2009 року, виготовляє навісне обладнання для тракторів, займається серійним виробництвом деталей і запчастин, виконанням разових замовлень, відновленням деталей за кресленням, ескізом або зразком, виробництвом металоконструкцій.[5] Підприємство було створено на базі колгоспної майстерні, спочатку займалося ремонтом, потім металообробкою. І в 2013 році завод почав робити техніку за своїми власними кресленнями. Першими були снігоприбиральне обладнання на базі МТЗ, потім відвали для Т-150, захоплення, навантажувачі. Підприємство невелике, працює 21 чоловік. У 2018 році завод увійшов до державної програми компенсації.[6]
- Вітділення Укрпошти № 41321.
- Вітділення Нової почти № 1.
- Аптечний пункт.
13 підприємців.
На території села функціонують:
- Дубовицька загальноосвітня школа I-III ступенів (20 вчителів та 97 учнів).
- Амбулаторія загальної практики / сімейної медицини (АЗПСМ).
- Дубовицький Будинок Культури.
- Дитячий садок.
- Історико-культурний комплекс "Кочубеївський".
Населення села Дубовичі на 2011 рік становить 1020 жителів. Постійно проживає в селі 969 чол.
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b9/%D0%A5%D1%80%D0%B0%D0%BC_%D0%A0%D0%BE%D0%B6%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B9_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%8B_%D1%81._%D0%94%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B8.jpg/250px-%D0%A5%D1%80%D0%B0%D0%BC_%D0%A0%D0%BE%D0%B6%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D0%B9_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%8B_%D1%81._%D0%94%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B8.jpg)
З часів запровадження десятирічної освіти у Дубовичах була відкрита і працює донині середня школа. Середню освіту в Дубовицькій десятирічці здобували жителі навколишніх сіл Кролевецького та Глухівського районів: Тулиголово, Бистрика, Білогривого, Землянки та ін.
Починаючи з 1929 у будинку культури функціонує знаменитий дубовицький хор. Про нього у музеї зібрані унікальні фото та інші експозиційні матеріали різних років.
В 1948 році в Дубовичах була створена футбольна команда. Вона є однією з найстаріших команд Кролевецького та Глухівського районів. Зараз назва футбольної команди "Діброва" (Дубовичі).
В 1998 р. відновлено парафію (церковну громаду). На початку 2000 років розпочав функціонувати Храм Різдва Пресвятої Богородиці.
В 2021 році створено спортивну громадську організацію "ДІБРОВА ДУБОВИЧІ" (ГО "ДІБРОВА ДУБОВИЧІ").
![](http://178.128.105.246/cars-http-upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/de/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81_%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B4_%D1%81%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%B1%D0%B8_%D0%9A%D0%BE%D1%87%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%97%D0%B2_%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C.jpg/250px-%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81_%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B4_%D1%81%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%B1%D0%B8_%D0%9A%D0%BE%D1%87%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%97%D0%B2_%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C.jpg)
- Дубовицька криниця
- Ікона Божої Матері "Дубовицької". За легендою вона була знайдена в густій траві на лісовому пасовиську в другій половині XVI століття. Є припущення, що вона випала з воєнного обозу, який віз церковний інвентар. Як розповідає легенда, пастух, який гнав в цьому місці стадо та розмахував пугою, ненароком зачепив нею ікону Богоматері. Від ікони раптом засяяло незвичайне світло засліпивши пастуха і він впав на землю. В безтямі він і був знайдений і перенесений до священика. Коли прийшов до тями, пастух розповів про те, що відбулось при виді на ікону. Священник і багато прихожан пішли на вказане місце і знайшли лежачу в траві святу ікону. Вона була поставлена в Архангельській церкві села. З того часу тут відбуваються чудесні зцілення. З 1861 року чудотворна Дубовичська ікона з хресним ходом переносилася для молебного співу перед нею в місто Кролевець. Наразі ікона загублена, але зберігся ряд копій. Існує шанована копія, яка знаходиться в Києві, в Софійському соборі.
- «Кочубеївський парк» - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва.
- Геологічний музей. Музей знаходиться у приміщенні Дубовицької сільської ради. Тут представлені результати геологічних процесів, сучасні технології іїх використання, зібрані унікальні зразки гірських порід та мінералів. Усе це можливо не лиши оглянути, а й потримати в руках. На території музею працює магазин з продажу каміння, де справжні поціновувачі можуть підібрати оберіг згідно з знаком Зодіаку. Планується розробка геологічних та гідрологічних маршрутів навколо пам'яток природи, що знаходяться на теренах Кролевеччини.[7]
В селі народилися:
- Власенко Іван Афанасійович (1907—1995) — полковник Радянської Армії, учасник боїв на Халхін-Голі і Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1945).
- Ковальчук Катерина Павлівна (1923—2006) — свинарка, Герой Соціалістичної Праці (1966 р.).
- Коломієць Олександр Павлович (1885 — 10 січня 1938) — член Української Центральної Ради.
- Лесик Іван Андрійович (1918—1964) — генерал-майор Радянської Армії, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1945).
- Мажуга Д. Й. (1885—1962) — конструктор опалювальних казанів.
- Стругацький Натан Залманович — батько радянських письменників фантастів, сценаристів Аркадія та Бориса Стругацьких. Народився у 1892 році в містечку Дубовичі (середнім з трьох синів у сім'ї адвоката, агента страхової спілки Залмана Стругацького).
- Горбач Максим Іванович (1919—1987) — радянський вояк, Герой Радянського Союзу (1945).
В селі працювали:
- Карабут Федосій Пилипович — заслужений вчитель, директор школи в селі Дубовичі, відомий краєзнавець українського козацького походження, батько українського філософа і поета Карабута Володимира Федосійовича;[8],[9].
- Сердюк Сергій Віталійович — український військовик, учасник російсько-української війни[10].
- Шпіченко Надія Сергіївна - бухгалтер і фінансист.
- Гурба В., Карабут Ф., Сердюк М. Дубовичі: іст.-краєзн. нарис; заг. ред. М. Сердюк. — К.: Бізнесполіграф, 2012. — 279 с. — ISBN 978-966-1645-65-2
- Іванченко Л., Зіброва І., Проценко Л. Суспільна та культурна діяльність родини Кочубеїв у с. Дубовичі (кінець XVII — початок XX ст.): іст.-краєзнав. нарис. — Київ : НУБіП України, 2017. — 158 с. — ISBN 978-617-7396-58-0
- Іванченко Л. А., Проценко Л. Г. Сторінки історії села Дубовичі Глухівського повіту Чернігівської губернії: XVIII — початок XX ст. (за матеріалами парафіяльних та інших джерел). Вип. 1. — Київ : НУБіП, 2021. — 368 с. — ISBN 978-617-7878-49-9
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області». kmu.gov.ua. Процитовано 25 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Місця масового поховання жертв Голодомору-геноциду. Місця масового поховання жертв Голодомору-геноциду (укр.). Процитовано 30 червня 2024.
- ↑ Дубовицький завод сільгосптехніки, офіційний сайт. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 5 березня 2019.
- ↑ На виставці у Києві презентували унікальну розробку працівників Дубовицького заводу сільгосптехніки. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 5 березня 2019.
- ↑ Геологічний музей відкрився у Дубовичах. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 10 червня 2018.
- ↑ Дубовичі [Текст]: історико-краєзн. нарис / [Гурба В., Карабут Ф., Сердюк М. ; заг. ред. М. Сердюк]. — К. : Бізнесполіграф, 2012. — 279 с. : фото + 4 с. дод. — Бібліогр.: с. 274—276. — 1000 экз. — ISBN 978-966-1645-65-2
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 травня 2015. Процитовано 4 липня 2019.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Від тяжкого поранення помер захисник із Кролевеччини Сергій Сердюк. debaty.sumy.ua (ru-RU) . Процитовано 2 серпня 2024.
- Сайт села Дубовичі
- Погода в селі Дубовичі [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Dubowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 199. (пол.)
|
|