Тодор Стоянов Бурмов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тодор Бурмов
болг. Тодор Стоянов Бурмо̀в
Тодор Бурмов
Тодор Бурмов
Прапор
Прапор
1-й Голова Ради міністрів Болгарії
17 липня — 6 грудня 1879 року
Монарх: Олександр Баттенберг
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Васил Друмев
 
Народження: 2 січня 1834(1834-01-02)
Габрово, Габровська область
Смерть: 25 жовтня 1906(1906-10-25) (72 роки)
Софія, Болгарія
Національність: Болгарин
Країна: Болгарія
Освіта: Московський університет
Партія: Консервативна партія
Діти: Rada Danevad

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

То́дор Стоя́нов Бурмо́в (2 січня 1834, Габрово, Османська імперія — 25 жовтня 1906, Софія) — діяч болгарського Національного відродження. Перший голова Ради міністрів Болгарії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Закінчив Київську семінарію Духовну академію; останню — зі ступенем магістра[1].

Навчався у Московському університеті, після чого, повернувшись на батьківщину, став учителем у Габрово.

З 1860 року був у Константинополі членом греко-болгарської комісії, створеної османським урядом для пошуку шляхів вирішення греко-болгарського церковного конфлікту

У 1863–1865 роках редагував журнал «Съвѣтникъ», у 1865—1867 — «Врѣме», які мали на меті захищати православ'я та главенство Константинопольського Патріарха проти зазіхань католиків. Успіху його агітація не мала, оскільки болгари тоді прагнули до самостійності церкви.

Під час російсько-турецької війни 18771878 років перебував при князі Володимирі Черкаському у відділенні «Червоного Хреста»; потім був віце-губернатором у Пловдиві та Софії.

У липні 1879 року був призначений правителем автономної Болгарії князем Олександром Баттенбергом на пост голови Ради міністрів й міністра внутрішніх справ; невдовзі, у жовтні того ж року, мав залишити посаду й усунутись від державної діяльності.

1883 року був міністром фінансів в кабінеті російських генералів (після скасування дії Тирновської конституції. З 27 квітня 1881 до 7 вересня 1883 року князь Олександр був змушений ставити на чолі виконавчої влади російських офіцерів, яких він призначав головами кабінетів (щоправда вони не були стабільними і неодноразово замінювалися); потім пішов із політичного життя, зблизився з лібералами-русофілами (партія Драґана Цанкова).

Автор дослідження, присвяченого історії греко-болгарського церковного розколу[2]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.). СПб, Т. VIII (1912), стор. 652.
  2. Т. Ст. Бурмовъ. Българо-гръцката църковна распря. София, 1902.

Посилання

[ред. | ред. код]