Шлях до рабства

Шлях до рабства або Шлях до кріпацтва (англ. The Road to Serfdom) — книга Фрідріха фон Гаєка, видана 1944 року. Мала істотний вплив на погляди Маргарет Тетчер і Рональда Рейгана. Одне з найвпливовіших та найпопулярніших видань, присвячених класичному лібералізму та лібертаріанству. Українське видання 2022 р.: Фрідріх Гаєк. Шлях до рабства / пер. з англ. Сергій Рачинський. — К. : Наш Формат, 2022. — 208 с.

• Для великих апостолів політичної свободи слово «свобода» означало свободу від примусу, свободу від необмеженого застосування влади іншими, вивільнення від пут, які не залишають іншого вибору окрім покори наказам призначеного людині повелителя. Однак, обіцяна зараз свобода, це свобода від нужденності, вивільнення від примусу обставин, що неодмінно обмежує простір вибору для всіх нас. Свобода, в цьому сенсі, це лише інша назва влади або багатства.

• Постать ворога — внутрішнього, такого, як «євреї» чи «куркулі», або зовнішнього — неодмінний засіб в арсеналі кожного диктатора.

• Твердження «мета виправдовує засоби» розглядається в індивідуалістичній етиці як заперечення будь-якої моралі взагалі. У колективістській етиці воно є обов'язково головним моральним принципом.

• Ми не можемо сьогодні засуджувати молодих людей, що віддають перевагу твердій зарплаті ризику підприємництва, бо протягом усього свого свідомого життя вони чують, що такий стан є й більш надійним, й більш моральним. Нинішнє покоління виросло за таких обставин, коли школа і преса робили все, щоб дискредитувати дух вільної конкуренції і уявити підприємництво як заняття аморальне, коли людину, яка найняла на роботу сотню інших людей, називали не інакше як експлуататором, а людину, яка командує такою ж кількістю підлеглих, - героєм.

• Повернемось на хвилину до стану, який передує придушенню демократичних інститутів та створенню тоталітарного режиму. Цей етап характерний домінуванням загальної вимоги швидких та впевнених дій уряду, а розчарування від повільних та незграбних демократичних процедур веде до того, що на мету перетворюється дія заради дії. Саме тоді політичний діяч чи партія, які виглядають сильними та здатними до “рішучих дій” отримують максимальну підтримку. “Сильний”, в такому контексті, це не той, хто має масову підтримку, тому що саме в цей момент люди розчаровані неефективністю парламентської більшості. Чого люди очікують від такого лідера, це наявність такої підтримки, яка породжує впевненість у здатності здійснити все, що він захоче. Саме в цей момент на політичну арену виходить партія нового типу, створена за зразком воєнної організації.

• Влада наді мною мультимільйонера, який живе по сусідству й, може бути, є моїм роботодавцем, набагато менше, ніж влада маленького чиновника, за спиною якого стоїть величезний апарат насильства і від чиєї примхи залежить, де мені жити і працювати. Але хіба мені потрібен дозвіл, щоб жити і працювати? І хто стане заперечувати, що світ, де багаті мають владу, краще, ніж світ, де багаті лише можновладці?

• Якщо ми використовуємо даровану нам перемогу для того, щоб проводити в післявоєнному світі цю політику, результати якої були очевидні ще в 1939 році, ми дуже скоро виявимо, що перемогли націонал-соціалізм лише з метою створити світ, що цілком складається з таких «націонал-соціалізмів», що відрізняються один від одного в деталях, але однаково тоталітарних, націоналістичних і знаходяться в постійному протиборстві.

• «Потрібні були драма Берлінської стіни і розпад СРСР, щоб зробити ці результати надбанням життєвої мудрості, і тепер мало хто сумнівається, що централізоване планування - це дійсно "шлях до кріпацтва", як назвав свою блискучу полемічну роботу 1944 р. Фрідріх А. Гайек »

Мілтон Фрідман

• За останню чверть століття, поки привид тоталітаризму не перетворився на реальну загрозу, ми поступово віддалялися від фундаментальних ідей, на яких було побудовано європейську цивілізацію. ... Ми поступово відмовилися від економічної свободи, без якої раніше не існувало особистої та політичної свободи. (С. 24)

• Сучасний рух до соціалізму означає рішучий розрив не просто з нещодавнім минулим, а і з процесом розвитку західної цивілізації загалом. (С. 24)

• Зауважимо, що головні риси індивідуалізму, який виріс із християнства та класичної античної філософії, уперше були розроблені в епоху Відродження і відтоді виросли і розширилися в західну європейську цивілізацію з її повагою до особистості як такої, що означає визнання для кожної особи верховенства її поглядів і смаків, хай які вони специфічні, а також переконання в тому, що всім людям бажано розвивати свої індивідуальні таланти і схильності. (С. 25)

• Із торгових міст північної Італії купці, торговці поширювали нові погляди на життя на захід і на північ, через Францію та південно-західну Німеччину в Нідерланди і на Британські острови, укорінюючись скрізь, де не було політичної деспотії, здатної їх задушити. У Нідерландах і Британії нові погляди тривалий час розвивалися повноцінно й уперше змогли стати основою соціального і політичного життя цих країн. (С. 25)

• Переконливі аргументи на користь економічної свободи виникли я�� результат вільного розвитку економічної діяльності - назапланованого й неочікуваного побічного продукту політичної свободи. (С. 26)

• Мабуть, найважливішим результатом вивільнення енергії кожної людини був неймовірний розквіт науки, який поширився з Італії до Англії і далі, слідом за ідеологією особистої свободи. (С. 26)

• Як це часто буває, вороги нашої цивілізації розгледіли її головні риси краще, ніж більшість прихильників. «Вічна хвороба Заходу, бунт індивіда проти виду», як її визначив відомий ідеолог тоталітаризму XIX століття Оґюст Конт, насправді була силою, яка створила нашу цивілізацію.(С. 26)

• Скрізь, де зникали бар'єри на шляху вільного використання їхньої винахідливості, люди швидко одержували можливість задовольнити свої потреби, кількість яких постійно зростала. (С. 27)

• На початку XX століття робітник на Заході досяг такого рівня матеріального добробуту, безпеки й особистої незалежності, який сто років тому вважався майже неможливим. (С. 27)

• Фундаментальний принцип, сфера застосування якого не обмежена, полягає в тому, що організація нашої діяльності має максимально спиратися на спонтанні сили, що діють у суспільстві, і якомога менше покладатися на насильство. (С. 27)

• Ліберал ставиться до суспілсьства, наче садівник, що доглядає рослину, і щоб створити найкращі умови для її росту, він має знати про неї якнайбільше. (С. 28)

• ... саме успіх лібералізму став причиною його занепаду. Дивлячись на досягнуті успіхи, людина більше не погоджувалася толерувати залишки зла, які здавалися нестерпними й непотрібними. (С. 29)

Поки всі зв’язки між фактами не буде виявлено максимально чітко, більшість людей не повірить у те, що демократичний соціалізм, ця велика утопія останніх кількох поколінь, недосяжний, а прагнення його породжує дещо настільки відмінне, що більшість його прихильників не будуть готові прийняти наслідки. (С. 32)

Варто пам’ятати, що соціалізм — це найвпливовіша форма колективізму або «планування», через яку люди ліберальних поглядів знову підкорилися режиму економічного життя, який попередньо відкинули, бо, за словами Адама Сміта, він ставить уряди в ситуацію, коли, «щоб утриматися, вони змушені вдаватися до деспотизму і тиранії». (С. 39)

«Тенденція до монополій і планування завдячує своїм існуванням не «об’єктивним фактам» поза нашим контролем, а є результатом поглядів, поширюваних і пропагованих упродовж півстоліття, доки вони не стали домінувати в нашій політиці» (С. 47) «Безумовно, різні винаходи перетворили людей на потужну силу, але було б абсурдним вважати, що ми маємо використати цю силу для руйнування того найдорожчого, що ми успадкували — свободи. … У сучасному технічному прогресі немає нічого, що штовхало б нас на шлях широкого застосування планування в економіці, проте він несе багато такого, що здатне перетворити владу органу планування на необмежену загрозу». (С. 54)

«Насправді люди найчастіше погоджуються на спільні дії, саме коли спільна мета для них не кінцева, а слугує для реалізації різноманітних інтересів» (С. 60). «Уряд може покладатися на добровільну згоду людей лише доти, доки його діяльність обмежується тими царинами, де така згода існує. Уряд придушуватиме особисту свободу, не тільки коли перебиратиме на себе прямий контроль у сферах, де між людьми згоди немає. Неможливо нескінченно розширювати сферу спільних дій, залишаючи людину вільною в особистому просторі» (С. 60)

«Держава перестає бути утилітарним механізмом, покликаним допомагати людям якнайповніше розвинути свої якості, та перетворюється на «моральний» інститут — не в тому розумінні, що він протилежний чомусь аморальному, а в тому, що цей інститут змушує членів суспільства дотримуватися його поглядів на питання моралі (і байдуже, які ці погляди насправді, — доброчесні чи вкрай аморальні). Із цього погляду нацистська чи будь-яка інша колективістська держава — «моральна», тоді як ліберальна — ні» (С. 74) «Не залишається сумнівів у тому, що планування обов’язково призводить до свідомої дискримінації окремих потреб різних людей і, навпаки, дає змогу деяким людям робити те, що іншим заборонено» (С. 75)

«Ми краще зрозуміємо важливість грошей, коли уявимо, що станеться, якщо, як пропонують численні соціалісти, «грошову мотивацію» замінити на «неекономічні стимули». Якщо замість грошової винагороди нам пропонуватимуть публічне визнання або привілеї, владу над іншими людьми, краще житло чи якісніше харчування, можливості для подорожей чи освіти, це означатиме, що нас позбавляють вибору, а той, хто буде вирішувати, визначатиме не тільки розмір винагороди, а й форму, у якій її доведеться отримувати» (С.83) «Централізоване планування означає, що економічні проблеми вирішує суспільство, а не індивідуум; отож саме суспільство, а точніше його представники, визначатимуть відносну цінність тих чи інших цілей»(С.85).

«Вибір, який стоїть перед нами, — це вибір не між системою, де кожен отримує те, на що заслуговує, згідно з абсолютним й універсальним стандартом права, та системою, де частку благ, які одержав індивід, почасти визначає випадок або везіння. Насправді ми обираємо між системою, де воля кількох осіб визначає, хто і що отримає, і системою, де розподіл бодай певною мірою зумовлений підприємливістю і здіб«Те, що ми називаємо чесною ціною та справедливою винагородою, — це або звичні нам ціна і винагорода, на які ми очікуємо, спираючись на попередній досвід, або ціна та винагорода за умови, якби не існувало монопольної експлуатації» (С.100). ностями зацікавлених осіб, і частково — обставинами, які неможливо передбачити» (С.93).

• Будь-яке обмеження свободи доступу до окремих ринків знижує рівень безпеки тих, хто залишається поза ними. (С.114)

• Отже, що більше ми намагаємося гарантувати повну економічну безпеку, втручаючись у ринкову економіку, то меншою стає реальна захищеність людей і, що значно гірше, зростає контраст між рівнем безпеки тих, хто отримав її як привілей, і зростанням невпевненості тих, хто цих привілеїв позбавлений. (С.115)

• Ми не маємо права засуджувати нашу молодь за те, що вона обирає безпечну роботу з надійною зарплатою, а не ризиковане підприємництво, після того як чує з дитинства, що саме така робота дає значні переваги і зовсім не вважається егоїстичним чи аморальним заняттям. Сучасне молоде покоління виросло у світі, де школа і преса подають дух вільного підприємництва як щось, що дискредитує людину, а отримання прибутку — як справу аморальну, де створення сотні робочих місць називають експлуатацією, а командування такою самою кількістю осіб — героїзмом. (С. 116)

«Існують усі підстави вважати, що найгірші риси сучасних тоталітарних систем зовсім не випадкові і що рано чи пізно тоталітаризм обов’язково їх проявить. Так само, як державний діяч, який в умовах демократії вдається до планування економіки, невдовзі буде змушений вибрати між переходом до диктатури та відмовою від подібних планів, так і тоталітарний диктатор незабаром обиратиме між відмовою від моральних принципів і повним політичним провалом» (С.119).

«Найефективніший спосіб змусити людей прийняти значущість цінностей, яким вони повинні служити, — переконати їх у тому, що це саме ті цінності (або щонайменше найкращі з них), яких вони дотримувалися зав­жди, але раніше неправильно їх розуміли» (с. 136).

• Мабуть, першим і певною мірою найхарактернішим представником цього шляху був покійний нині професор Вернер Зомбарт, чия сумнозвісна книжка «Гендлярі і герої» (Händler und Helden) вийшла друком у 1915 році. Зомбарт починав як соціаліст марксистської школи, і ще в 1909 році з гордістю заявляв, що більшу частину свого життя присвятив боротьбі за ідеї Карла Маркса. Він, як ніхто інший, багато зробив для поширення в Німеччині ідей соціалізму й антикапіталістичних настроїв різних відтінків. Значною мірою завдяки його зусиллям німецька думка була насичена марксистськими елементами так, як у жодній іншій країні до революції в Росії. Деякий час його вважали видатним представником соціалістичної інтелігенції, який через свої радикальні погляди й дальші переслідування не зміг отримати кафедру в університеті. І навіть після війни його вплив у Німеччині та поза її кордонами як історика, який дотримувався марксизму у своїх підходах, хоч і перестав бути марксистом у політиці, залишався дуже суттєвим. Це, зокрема, відчувається в працях багатьох американських й англійських прихильників планування. (С. 146)

«Держава, дозволяючи таку неймовірну концентрацію влади, ніколи не погодиться з тим, щоб вона перебувала тільки під приватним контролем.Поки поруч зі значним приватним сектором економіки існують державні підприємства, якими керує уряд, талановиті керівники можуть розраховувати на високу зар­плату, залишаючись у доволі безпечному становищі. Під час перехідного періо­ду підприємці можуть побачити, як справджуються їхні сподівання, але нев­довзі, як це сталося з їхніми колегами в Німеччині, вони зрозуміють, що вже не контролюють ситуації і мають задовольнитися тим впливом і заробітком, які їм дозволила держава» (С.167).

«Саме підпорядкування людей безособовим силам ринку забезпечило в минулому розвиток цивілізації, який без цього був би неможливий… Якщо ми намагаємося уникнути руйнування складного суспільства, єдиною альтернативою підкоренню безособовим і, на перший погляд, ірраціональним силам ринку, може стати підкорення так само неконтрольованій владі інших людей, тобто свавіллю. У своїх намаганнях уникнути вже обридлих обмежень люди забувають, що нові кайдани авторитаризму, які будуть свідомо запроваджені натомість, стануть ще нестерпнішими». (С.174). «Проблеми, створені свідомим управлінням економікою на національному рівні, зростуть у рази у випадку спроб реалізувати це в міжнародному масштабі. Конфлікт між свободою і плануванням не може не стати серйознішим в умовах, коли різноманіття стандартів життя і цінностей визначатиме єдиний для всіх план» (С.187).

«Однією з найфатальніших ілюзій стала переконаність у тому, що, замінюючи переговори між державами чи організаціями на конкуренцію за ринки або сировину, можна зменшити міжнародну напруженість. Це просто спричинить силове протистояння, яке лише умовно можна назвати «конкурентною боротьбою»» (С.186).

«Важливіше створити умови, сприятливі для прогресу, ніж для його «планування». По-перше, потрібно звільнитися від тієї гіршої форми сучасного обскурантизму, що намагається переконати нас у тому, що все, що ми зробили в недавньому минулому, було мудрим і неминучим. Ми не порозумнішаємо, якщо не визнаємо, що багато з того, що зроблено, було безглуздям» (С.200). «Якщо ми збираємося будувати кращий світ, нам потрібна сміливість для нового старту, навіть якщо, щоб розігнатися, доведеться зробити кілька кроків назад…Зазнавши невдачі в першій спробі створити світ вільних людей, ми маємо спробувати знову. Адже принцип, згідно з яким єдина прогресивна політика — це політика особистої свободи, сьогодні залишається так само істинним, як і в XIX столітті» (С.201).

• Фрідріх А. Гаєк. Скорочена версія для журналу "Читацький оглядач" книги Шлях до кріпацтва, Переклад з англійської: ГО "Ціна держави". Київ: ГО "Ціна держави", 2016. 76 стор.
• Фрідріх Гаєк. Шлях до рабства / пер. з англ. Сергій Рачинський. — К. : Наш Формат, 2022. — 208 с.

Поділіться цитатами з вашими друзями: