Андрусяк Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Андрусяк
 Полковник (посмертно)
Полковник «Грегіт»
Загальна інформація
Народження25 лютого 1912(1912-02-25)
Снятин, Івано-Франківська область
Смерть24 лютого 1946(1946-02-24) (33 роки)
Богородчанський район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР
Псевдо«Чорний», «Грегіт», «Коваль», «Різун», «Різьбар»
Військова служба
Приналежність Українська держава (1941)
Вид ЗС УПА
 ОУНР
Війни / битвиДруга світова війна
Бій на горі Лопата
Командування
1943-1944 Сотня УНС «Змії»
1944-1945 Курінь «Скажені»
1945-1946 ТВ-22 «Чорний ліс»
Нагороди та відзнаки
Золотий Хрест Бойової Заслуги 1 класу — посмертно Золотий Хрест Бойової Заслуги 2 класу — 25.4.1945

Васи́ль Васи́льович Андруся́к (псевдо «Грегіт», «Різун», «Різьбяр», «Чорний», «Коваль»; 11 січня 1915(19150111), м. Снятин, нині Івано-Франківська область — 24 лютого 1946, між селами Грабівка Калуського р-ну та Глибока Богородчанського р-ну Івано-Франківської області) — командир сотні УНС «Змії» (листопад 1943), курінний куреня «Скажені» (початок 1944), керівник бою на горі Лопата з німцями (9 липня 1944), командир Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс» (25.04.1945 — †24.02.1946), полковник УПА (посмертно).

Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го кл. та Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го кл.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 11 січня 1915 року в Снятині (нині Івано-Франківська область, Україна) в родині Василя та Євдокії Андрусяків.[1] Був четвертою дитиною в сім'ї.

З початку 1930-х рр. брав участь в діяльності українського «Пласту», «Просвіти», товариства «Сокіл»[2], а з 1932 р. — Юнацтва Організації українських націоналістів (ОУН). Був засновником осередку ОУН в Снятинській гімназії.

У 1936 стає повітовим провідником ОУН під псевдом «Чорний».

До 1939 року неодноразово затримувався польською поліцією, а після приєднання Західної України до СРСР його заарештувало НКВС 5 жовтня 1939. Провів у в'язниці 3 місяці та був звільнений. Згодом вступив на навчання до Коломийського педагогічного училища, почав відновлювати мережу ОУН в Коломиї, організував разом з членами «Сокола» вишколи та курси конспірації.

Взимку 1940 року повторно затриманий чекістами, але зумів втекти і поїхав на вчительську роботу в с. Зелене Жаб'ївського (тепер Верховинського) району.

Війна

[ред. | ред. код]

Остерігаючись чергового арешту, Василь в 1940 році перейшов кордон в Польщу і в Австрії вступає в український легіон «Роланд» (весна — літо 1941). Після його розпуску в липні 1941 року повертається до Снятина, де очолює окружний провід ОУН (псевдо «Різьбяр»).

Повітовий та окружний керівник ОУН (1941—1942). У серпні 1943 р. очолив загін особливого призначення з 40 бойовиків, завданням якого було забезпечення повстанських відділів зброєю, боєприпасами, одностроями, медикаментами тощо шляхом нападів на німецькі господарські установи, склади тощо.[3] Член обласного військового штабу, командир сотні УНС «Змії» (10.1943 — 06.1944), курінний куреня «Скажені» (початок 1944), керівник 22-го тактичного відтинку «Чорний ліс» (25.04.1945 — †24.02.1946), одержує звання хорунжого.

В кінці березня 1944 на дорозі Станіслав-Калуш в засідку куреня УПА «Скажені» потрапили три вантажівки, наповнені німецькими та угорськими солдатами. Внаслідок короткочасного бою німці загинули, а угорці здалися в полон[4].

У квітні-травні 1944 курінь «Різуна» неодноразово вступав в бої з партизанами Михайла Шукаєва біля Чорного лісу.

Керівник бою на горі Лопата з німцями та угорцями (9 липня 1944).

На початку серпня 1944 р. курінь УПА «Скажені» роззброїв між селами Зубриця і Радич у Турківському районі на Дрогобиччині 220 угорських солдат. Під час проведення цієї акції було вбито 2-ох і поранено 7 угорців, без втрат з боку упівців[5].

Нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 2-го класу (25.04.1945), влітку 1945 одержує четверту Срібну зірку за поранення.

Хорунжий (1944), поручник (1945), майор (1946).

Боротьба з загонами НКВС

[ред. | ред. код]

На Різдво 1945 року в бою з чекістами курінний «Грегіт-Різун» був важко поранений. Його оперував талановитий хірург «Пастер» (Олексій Зеленюк). Після успішної операції командира перевезли до остаточного одужання у повстанську столицю — село Грабівку. Через дванадцять днів після поранення Василь Андрусяк уже керував боєм біля села Глибоке, що у Богородчанському районі. Весною того ж року наказом Крайового повстанського штабу він був нагороджений Золотим Хрестом Бойові Заслуги 2-го класу і призначений командиром Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс».

11 травня 1945 року одружився з членом ОУН, розвідницею і зв'язковою повітового проводу, пізніше медсестрою Євгенією Гуцуляк.

Організував успішний наліт на обласний центр — Станіслав 31.10.1945.[6]

Загинув 24 лютого 1946 року у Чорному лісі на Богородчанщині разом з політвиховником ТВ-22 поручником (бунчужним) «Бояном» (Когуч Борис Федорович) та двома стрільцями у сутичці з енкаведистами — рейдовою групою 215-го стрілецького полку внутрішніх військ НКВД під командуванням старшого лейтенанта Євтухіна.[7] Місце розташування «Різуна» та його охорони вороги оточили в п'ять рядів. «Боян» проривався до них з боєм, здолав чотири кільця оточення, а на п'ятому загинув. Бій тягнувся довго, забрав багато людських життів. Тіла хлопців два тижні возили селами, аж поки люди їх не опізнали, потім в Богородчани і до Станіслава.[8]

Місце поховання Андрусяка та його бійців залишилося невідомим. Незабаром, 10 березня 1946, дружина Андрусяка, Євгенія, народила сина Василя. Вони переховувалися, але у серпні 1947-го були затримані радянськими службами держбезпеки. Євгенію засудили на 10 років таборів, а Василя відправили до дитячого будинку. Пізніше хлопчика усиновив офіцер МДБ і переїхав з ним до Росії. Але у 1950-х Євгенія повернулася в Україну і їй вдалося відшукати й повернути собі сина. Євгенія Андрусяк дожила до Незалежності й написала книгу спогадів

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Згідно з Наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/45 від 25.04.1945 р. Василь Андрусяк — «Різун» відзначений Золотим хрестом бойової заслуги УПА 2 класу.
  • Згідно з Постановою УГВР від 7.10.1946 р. та наказом Головного військового штабу УПА ч. 2/46 від 10.10.1946 р. Василь Андрусяк — «Грегіт» відзначений Золотим хрестом бойової заслуги УПА 1 класу.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Пам'ятник у Снятині
  • Посмертно удостоєний звання полковника.
  • В с. Глибокому хтось із жителів зробив позначку на букові, під яким загинули герої. Щороку позначку поправляли. І коли Україна воскресла, це місце показали дружині «Різуна». Тепер тут висипана символічна могила, оскільки місце захоронення досі невідоме, і кожного року у лютому на ній відправляють молебень за борців-героїв. Одну із таких відправ проводило 5 священиків. До могили йшов потік людей, їх підвозили 19 возів місцевих селян.
  • 23 травня 1999, в день Святої Трійці, в рідному Снятині йому встановлено пам'ятник. Автор — професор Львівської академії мистецтв Іван Самотос та архітектор професор Василь Каменюк. У школі-ліцей створено кімнату-музей Василя Андрусяка, його іменем названо музей визвольних змагань у Снятинській ратуші, а також Крайові Управи ОУН, УПА Снятинщини і Калущини. Його іменем названі вулиці у Снятині, Калуші (вулиця на Височанці), Грабівці.
  • За сприяння Львівської обласної організації ВО «Свобода» та товариства пошуку жертв війни «Пам'ять» фольклорний театр Остапа Стахіва зняв кліп на повстанську пісню «В Чорнім лісі», присвячену Василю Андрусяку.
  • 23 лютого 2016 Івано-Франківська ОДА, Івано-Франківська обласна рада, управління культури, національностей та релігій ОДА, Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби ім. Степана Бандери, Івано-Франківська обласна організація Національної спілки краєзнавців України, Івано-Франківський обласний державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді провели регіональну науково-практичну конференцію «Полковник УПА Василь Андрусяк — „Грегіт“, „Різун“: життя і боротьба» (до 70-річчя від дня героїчної загибелі)[9]
  • 1.12.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Галич Івано-Франківської обл. Золотий хрест бойової заслуги УПА 1 класу (№ 015) та Золотий хрест бойової заслуги УПА 2 класу (№ 006) передані Павлові Андрусяку, онуку Василя Андрусяка — «Різуна».

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. «ОУН і УПА». Наукова конференція І-Франківськ 16-17.1.1993. Стрий 1993.
  2. ЦДВР. До 65-річчя загибелі полковника УПА Василя Андрусяка — «Грегіта». Архів оригіналу за 4 січня 2015. Процитовано 24 лютого 2011.
  3. Патриляк І. К. Встань і борись! Слухай і вір... — С. 323.
  4. Літопис УПА. Т. 19. Група УПА «Говерля». Кн. 2: спомини, статті та видання історично-мемуарного характеру. – Торонто–Львів, 1992–1993. – С. 145.
  5. УПА в світлі документів з боротьби за УССД. 1942—1950 рр. Частина ІІ. — С. 69
  6. Як українські повстанці вчинили сміливий напад на місто Станиславів, яке повністю контролювалось московським комуністичним режимом: фото. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 22 грудня 2021.
  7. E. Misyło. Akcja «Wisła». Dokumenty. Warszawa, Archiwum Ukraińskie 1993.
  8. Вони боролись за волю України. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 11 серпня 2012.
  9. Ольга Слободян. В Івано-Франківську вшанували пам'ять полковника УПА Василя Андрусяка — «Грегота», «Різуна» // Голос Покуття. — 2016. — (4 бер.).

Посилання

[ред. | ред. код]