Луїза Райнер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луїза Райнер
Luise Rainer
нім. Luise Rainer
Народилася12 січня 1910(1910-01-12)
Відень, Австро-Угорщина
Померла30 грудня 2014(2014-12-30) (104 роки)
Лондон, Велика Британія
  • пневмонія
  • ГромадянствоСША США
    Діяльністьтелеакторка, кіноакторка, акторка театру
    ВчителіМакс Рейнгардт і Констанс Кольєр
    Роки діяльності1928—1997
    У шлюбі зКліффорд Одетсd[3] і Robert Knitteld
    IMDbID 0707023
    Нагороди та премії
    Оскар

    CMNS: Луїза Райнер
    Luise Rainer
    у Вікісховищі

    Луї́за Ра́йнер (нім. Luise Rainer, 12 січня 1910, Відень, Австро-Угорщина — 30 грудня 2014, Лондон, Велика Британія) — німецька акторка театру, кіно та телебачення. Перша акторка, що отримала два «Оскари», та перша лауреатка премії два роки поспіль. На момент смерті була найстаршою з лауреатів премії «Оскар».

    Біографія

    [ред. | ред. код]

    Дочка Генріха Райнера і Емілі Райнер (до шлюбу Кенігсбергер), Луїза народилася і здобула освіту у Відні.[4] Вперше вона з'явилася на сцені в 1928 в театрі Дюмонт свого рідного міста. Пізніше грала в таких п'єсах, як «Мадемуазель» Жака Деваля, «Люди в білому» Сіднея Кінгслі, «Свята Іоанна» Джорджа Бернарда Шоу, «Міра за міру» Вільяма Шекспіра, «Шість персонажів у пошуках автора» Луїджі Піранделло. Крім того, працювала у віденському театрі Макса Рейнхардта. Вона вже знялася в кількох німецьких фільмах, коли зустріла агента голлівудської кіностудії «Metro-Goldwyn-Mayer».

    Будучи єврейкою, напередодні Аншлюсу Райнер була змушена виїхати до Голлівуду (1935). За сприянням Луїса Б. Маєра вона знялася в кількох великих проєктах його студії: «Великий Зігфельд» (1936), «Добра земля» (1937) і «Великий вальс» (1938).

    За ролі в перших двох картинах Райнер отримала два «Оскари» підряд. Такий успіх був безпрецедентним для іноземки, проте за словами самої акторка, ці дві премії — найгірше, що відбулося в її кар'єрі. На думку багатьох критиків, гра Райнер у фільмі «Добра земля» була не такою доброю, як гра Грети Гарбо у фільмі «Дама з камеліями». З легкої руки Райнер з'явилося уявлення про «оскарівське прокляття»: вигравши заповітну статуетку, актор вже не може зіграти нічого путнього.

    У фільмі «Добра земля» (1937)

    Після 1938 Луїза Райнер зіграла ще в кількох фільмах, жоден не був успішним. Вона хотіла виконувати серйозні ролі, однак керівництво студії не погоджувався на це. Крім того, Райнер вимагала підвищення гонорару, через що їй створили репутацію непростої і запальної людини. Розчарувавшись у Голлівуді, акторка розірвала контракт з кіностудією і одружилася з драматургом Кліффордом Одетсом (через три роки розлучилася). Попри всі складнощі з кіноіндустрією, Луїза Райнер була однією з акторок, що розглядалися на роль Скарлетт О'Гари у фільмі «Віднесені вітром».

    1 травня 1939 року Райнер вперше зіграла в театрі Великої Британії, а в травні 1942 — в театрі США. У 1943 вона з'явилася у фільмі «Заручники», а в наступному році остаточно покинула Голлівуд. Незадовго до цього одружилася з видавцем Робертом Ніттелом. Народила дочку Франческу і була у шлюбі до смерті чоловіка у 1989 році.

    Попри те, що в 1940-ві Райнер стала громадянкою США, велику частину життя вона провела в Великої Британії, де і живе досі в квартирі, яка раніше належала Вів'єн Лі.

    Після відходу з кіно Райнер стала епізодично з'являтися на телебаченні. Наприкінці 1950-х вона відхилила роль у фільмі «Солодке життя» Федеріко Фелліні. У віці 87 років Райнер несподівано повернулася в кіно, зігравши в угорській кіноверсії роману Достоєвського «Гравець».

    Її також можна було побачити на ювілейних церемоніях вручення «Оскарів» в 1998 і 2003 роках.

    Луїза Райнер має Зірку на Голлівудської алеї слави.

    Фільмографія

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. Deutsche Nationalbibliothek Record #116325313 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    3. The International Who's Who of Women 2006Routledge, 2005. — ISBN 978-1-85743-325-8
    4. Affron, Charles, and Edelman, Rob. International Dictionary of Films and Filmmakers, St. James Press (1997) pp. 997—999