Національний інститут раку (Україна)

Національний інститут раку
Будівля НІР
Основні дані
Засновано	1920
Приналежність	МОЗ України
Сфера	Головний клінічний і дослідницький міжнародно акредитований онкологічний центр
Кількість співробітників	1400
Контакт
Ключові особи	В.о. директора — Шипко Андрій Федорович
Країна	Україна[1]
Адреса	03022, м.Київ, вул. Юлії Здановської, 33/43
Тип	науково-дослідний інститут[1]
Вебсторінка	unci.org.ua
Мапа

Національний інститут раку України — найстаріший клінічний та дослідницький міжнародно-акредитований онкологічний центр спеціалізованої, висококваліфікованої медичної допомоги в Україні. В Інституті здійснюються операції найвищого рівня складності.

У 2020 році Національному інституту раку виповнилося 100 років. 100 років боротьби за життя, 100 років досягнень державного та світового рівня. На честь ювілею в НСК «Олімпійський», 30 вересня - 02 жовтня 2021 року відбудеться «XIV з'їзд онкологів та радіологів України».^[2]

Інститут проводить наукові дослідження, лікування хворих, нарощує потенціал освіти та поширення знань з онкології.

Національний інститут раку:

• охоплює всі аспекти контролю за онкологічними захворюваннями: профілактика, скринінг, лікування та наукові дослідження.
• проводить дослідження на базовому, трансляційному та клінічному рівнях, що в кінцевому підсумку, призводить до важливих клінічних результатів: поліпшення профілактики, діагностики та терапії, які можуть зменшити захворюваність та смертність від усіх видів раку.
• відіграє ключову роль в дослідженні раку завдяки науковим якостям своєї команди та здатності проводити послідовні дослідження, починаючи з базових досліджень в лабораторії й закінчуючи клінічними дослідженнями із залученням пацієнтів.
• має за мету покращити стан сучасної допомоги пацієнтам з онкологічними захворюваннями та виступає в ролі науково-освітнього центру з розробки інноваційних діагностичних та терапевтичних методів, обміну передовим досвідом.
• розробляє та впроваджує національні та регіональні стратегії боротьби з раком, координує регіональну онкологічну мережу та допомагає нарощувати її потенціал у різних сферах онкологічної допомоги, пропонуючи програми стажування та навчання.^[3]

Історія створення інституту пов’язана з відкриттям рентгенівських променів Іваном Пулюєм і Вільгельмом Конрадом Рентгеном, котрий 28 грудня 1895 року опублікував статтю під назвою «Про новий тип променів. Попереднє повідомлення», які назвав X-променями. За це відкриття у 1901 році Рентгену було присуджено першу Нобелівську премію з фізики.

У 1896 році були проведені операції з використанням діагностики за допомогою Х-променів у клініці Київського університету імені Святого Володимира.^[4]

В Києві перший рентгенівський кабінет почав роботу в 1898 р., в лікарні Покровського жіночого монастиря.

Після початку Першої світової війни 2 вересня 1914 року ініціативна група киян (М.П. Дукельський, І.І. Косоногов, О.М. Карбів, Ю.П. Тесленко та інші) створили громадську ор��анізацію під назвою «Комісія допомоги пораненим рентгенівським дослідженням», до складу якої увійшли професори і викладачі Київського університету і Київського політехнічного інституту, а також шість лікарів. Головою було вибрано І.І. Косоногова. ^[5]

До середини в 1915 р. комісія мала 21 постійний і один пересувний рентген-кабінет.

З 1915 р. Комісія почала випуск журналу з рентгенології – «Вісті Київської рентгенівської комісії».^[6]

У 1918 р. за ініціативою Ю.П. Тесленка відділ охорони здоров’я при Київському міському і губернському виконкомі ухвалив рішення: «Рентгенівську комісію допомоги пораненим», що фактично припинила свою діяльність, ліквідовувати і на її базі створити громадську організацію «Київська міська рентген-допомога», яка повинна функціонувати на принципах самоокуповування. Директором був затверджений інженер Ю.П. Тесленко.^[7]

15-16 червня 1920 р. «Рентген-допомога» змінює адресу – переїздить в приміщення будинку мільйонера Терещенка по вул. Караваєвській, 7 (зараз це вул. Толстого, 7).^[7]

Організатором перших наукових і медичних установ із застосуванням Х-променології став Ю.П. Тесленко, він і очолив новостворений Київський рентгенівський інститут з 15 червня 1920 року.

7 липня 1920 року, відповідно до наказу Губернського відділу охорони здоров'я (Губздороввідділу) від № 48 шляхом реорганізації центральної станції рентгенології, були затверджені структура та штат Інституту.

У складі інституту були відділи: рентгено-діагностичний, рентгено-терапевтичний, фізикотехнічний, телегамма-радіолоігічний, експериментальної радіології та онкології, 8 лабораторій і клініка з 4 відділами.

У 1921 р. – в штат інституту вводиться учбова частина, організовані експериментальні майстерні для виготовлення підручної рентгенівської апаратури, вакуум-лабораторія і склодувна майстерня.

У 1923  р. – реорганізація лабораторії в рентгенофізичний відділ з фізико-технічною лабораторією проф. В.К. Роше.

У 1924 р. – застосування глибокої рентгенотерапії онкологічних хворих (злоякісних пухлин матки, яєчника, молочної залози, середостіння).

У 1924 р. – організовано відділ експериментальної біології і медицини (очолив О.А. Кронтовський, з 1933 р. – М.А. Магат).

У 1925 р. Інститут був перейменований у Київський рентгено-радіологічний інститут.

Видатна польська вчена Марія Складовська-Кюрі подарувала інституту препарат радію мезоторій.

У 1926 р. при відділі експериментальної біології і медицини організовані біохімічна лабораторія та лабораторія експериментального раку.

З 1926 по 1930 р. у Фізико-технічному відділі працювали О.П. Александров і В.М. Тучкевич.

У 1928 р. – перетворення патологоанатомічної лабораторії в патологоморфологічну.

У 1930 р. Інститут перейменовано у 2-й Український державний рентгенологічний та радіологічний інститут.

У 1930 р. відкривається онкологічний диспансер з соціально-патологічним відділенням.

У 1931 р. – відбувається передача вакуум-лабораторії, склодувної і механічної майстерень у склад новоствореного заводу “РЕНТОК” (директором призначено Ю.П. Тесленко).

Замість Ю. П. Тесленка директором інституту призначається О.П. Потерило.

У 1931 р. відкривається клінічне радіологічне відділення на 12 ліжок у лікарні їм. Жовтневої революції (зараз КНП "Олександрівська клінічна лікарня м. Києва").

З 1933 р. – директором призначено П.Р. Фішмана.

У 1934 р. відкривається стаціонар на 50 ліжок з хірургічним, гінекологічним та рентгено-радіологічним і терапевтичним відділеннями.

З 1934 р. – Інститут перейменувано на «Київський рентгенорадіологічний та онкологічний інститут».

У 1934 р. – видано посібник “Злоякісні новоутворення” (під ред. Р.Б. Биховського та П.А. Кучеренка).

З 1935 р. – директором призначено М.І. Шора.

З 1936 р. – директором стає Д.А. Гриневич.

З початком Великої Вітчизняної війни багатьох лікарів і працівників середнього медичного персоналу було призвано в армію, в тому числі і директора інституту Д.А. Гриневича. Виконуючим обов’язки директора був призначений Е.В. Сухомлин.

Було видано наказ, відповідно до якого:

• частину рентгенологічної апаратури демонтувати і завантажити для евакуації на схід;
• залишити все необхідне для лікування онкологічних хворих у стаціонарі (близько 70 осіб) і тих, хто звертається за допомогою з числа громадян, які залишилися;
• при захопленні міста ворогом інститут з клінікою як лікарняний заклад передати згідно з Міжнародними конвенціями та угодами про лікарняні заклади у воєнний час.

На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло багато співробітників інституту: Д.А. Гриневич, К.Л. Орачевский, І.Б. Левинський, Р.К. Кругликова, Н.Р. Зільберберг та ін.

Закатовані або розстріляні в катівнях гестапо: М.А. Магат, К.Л. Кореневський, М.Д. Ревуцка, Р.П. Седлецький.

Відновлення інституту почалося відразу після визволення м. Києва.

Наказом № 42 НКЗ УРСР 8 листопада 1943 р. в.о. директора призначається С.М. Яковенко, який незабаром вирушає в армію, і його заміщує В.В. Джос.

У 1945 р. директором призначається лікар А.М. Семенова, заступником з наукової частини – професор А.А. Городецький.

Впродовж 1944, 1945 років Київський рентгено-радіологічний онкологічний інститут перебував у стані відновлення. Акт 1944 р. свідчить, що матеріальні збитки установи, склали 3 236 508 рублів.

З 1946 р. директором стає І.Т. Шевченко.

У 1946 р. створено Вчену Раду інституту.

У 1946 р. створено томофлюорограф (М. С. Овощніков).

З 1946 р. в Інституті почали працювати з солями урану.

У 1949 р. – застосування ембіхіна при лімфогранулематозі.

У 1949 р. – завод “РЕНТОК” почав серійний випуск томофлюорографів.

1951 р. – Київський науково-дослідний рентгено-радіологічний та онкологічний інститут (КНДРРОІ) стає центром координації наукової тематики з проблеми “Рак і боротьба з ним”.

1952 р. – в Іституті починають застосовувати кобальтотерапію.

У 1954 р. І.Т.Шевченко призначений головним онкологом МОЗ УРСР.

Наказом № 061 МОЗ УРСР від 27 лютого 1957 р. організаційно-методичне керівництво протираковою боротьбою на території республіки юридично покладене на КНДРРОІ.

У 1960 р. керівництво КНДРРОІ порушує клопотання перед секретарем ЦК КПУ О.І. Іващенко і заст. голови Ради міністрів УРСР І.Т. Кальченко про будівництво нових приміщень.

Клопотання задовольняється, але будівництво комплексу передається новоствореному Інституту експериментальної і клінічної онкології (директор – акад. Р.Є.Кавецький), юридично організованому в 1960 р.

1964 р. – розпочато видання збірника наукових праць «Клінічна онкологія».

1966 р. – почав працювати Київський науково-дослідний інститут експериментальної та клінічної онкології (КНДІЕКО), директор – Р.Є. Кавецький.

Розпочала роботу клініка на 200 ліжок і рентгенорадіологічне відділення, оснащене новітніми рент¬генорадіологічними апаратами.

1967 р. – початок будівництва нового комплексу приміщень для КНДРРОІ.

1968 р. – у будівництві нових корпусів відбувались перебої та зупинки робіт з різних причин, основною з яких був брак робочої сили.

У зв’язку із цим було ухвалено рішення прискорити будівництво за рахунок щоденного залучення на будівництво 10-12 людей із числа співробітників інституту і персоналу клініки; крім того, по суботам і неділям у роботах брали участь майже всі співробітники, лікарі і середній медичний персонал.

Питання будівництва включалися до порядку денного всіх партзборів, засідань Вченої ради і профзборів.

У 1971 р. відбулася велика реорганізація Київського науково-дослідного рентгено-радіологічного та онкологічного інституту (КНДРРОІ) і Київського науково-дослідного інституту експериментальної та клінічної онкології (КНДІЕКО).

На КНДРРОІ, директором якого став А.І.Позмогов, була покладена розробка клінічних аспектів онкології, рентгенології й радіології, у зв’язку з чим установі передаються клінічні й радіологічні підрозділи та будівлі КНДІЕКО.

КНДІЕКО отримує академічний статус і входить до складу АН УРСР під назвою Інститут проблем онкології.

У 1971 р. відбулася велика реорганізація Київського науково-дослідного рентгено-радіологічного та онкологічного інституту (КНДРРОІ) і Київського науково-дослідного інституту експериментальної та клінічної онкології (КНДІЕКО).

1981 р. – КНДРРОІ відвідує президент Академії медичних наук СРСР, директор Всесоюзного онкологічного наукового центру Академії медичних наук СРСР проф. Блохін М.М., який дає високу оцінку науковій і практичній діяльності інституту.

1986 р. – співробітники інституту беруть активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У клініці інституту проводиться лікування пожежників, які брали участь у гасінні пожежі на 4- му енергоблоці. Трансплантації кісткового мозку проводилися тим потерпілим, у кого була гостра променева хвороба.

В 1986 році в 6- й московській клініці з 13 пожежних і співробітників ЧАЕС, доставлених із цим діагнозом, після пересадження кісткового мозку вмерли 11 людей. У КНДРРОІ з 11 пацієнтів вижили всі.

Накопичений науковий і практичний досвід викладений у монографії «Гостра променева хвороба в умовах Чорнобильської катастрофи: метод. посібник» (за редакцією проф. Л.П. Кіндзельського).

1987 г. – директором інституту став проф. В.Л. Ганул.

З 1987 р. – Київський науково-дослідний інститут онкології (КНДІО).

1987 р. – консультативна поліклініка починає роботу в новому корпусі.

1989 р. – початок будівництва нового клініко-хірургічного корпусу, однак, через розпад СРСР та економічний хаос у перші роки незалежності України (1991 р.) був закладений лише його фундамент.

1991 р. – директором інституту стає проф. С.О. Шалімов.

З 1992 р. – Український науково-дослідний інститут онкології і радіології (УНДІОР)

2005 р. – на честь 85-річчя Інституту онкології АМН України видано ілюстрований журнал.^[8]

У 2007 р. Україна приєдналася до конвенції країн, що підписали Паризьку хартію боротьби проти раку, зобов’язавшись підготувати національну стратегію боротьби з онкологічними захворюваннями.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.12.2007 р. № 1 18б-р Національний інститут раку було передано під юрисдикцію Міністерства охорони здоров’я України. Після цього в Національному інституті раку розпочалися реформи онкологічної галузі, спрямовані на наближення до Європейських стандартів надання медичної допомоги.

З 2008 р. по лютий 2015 р. інститут очолював професор І.Б. Щепотін.

На урочистому засіданні, присвяченому Всесвітньому дню боротьби з раком, 4 лютого 2009 р. Президент України Віктор Ющенко оголосив Указ від 3 лютого 2009 р. № 67/2009 про надання Державній установі «Національний інститут раку» статусу національного і надалі іменувати її – Національний інститут раку.

З 2015 р. до 2019 р. директором інституту була лікар-онкохірург, доктор медичних наук О.О. Колесник.

З 2019 р. до 2021 р. виконуючим обов’язки директора інституту був доктор медичних наук, заслужений лікар України О.І. Яцина, нині Заступник директора з лікувально-координаційної роботи.

Згідно з наказом МОЗ No. 11-О від 05.03.2021 р. виконуючим обов’язки було призначено А.Ф. Шипко, колишнього народного депутата України VIII скликання, члена Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, керівника групи з міжпарламентських зв'язків з Чорногорією.

В Інституті функціонує клініка на 600 ліжок і консультативна поліклініка, яка розрахована на 400 відвідувань у зміну.

На сьогоднішній день в інституті працюють такі відділення:

• Відділення дистанційної променевої терапії
• Консультативна поліклініка (реєстратура)
• Науково-дослідний відділ радіаційної онкології
• Відділення ядерної медицини з клінічним відділенням радіонуклідної діагностики і терапії
• Відділення анестезіології та інтенсивної терапії
• Відділ променевої діагностики
• Науково-дослідне відділення онкогінекології
• Науково-дослідне відділення дитячої онкології
• Відділення психологічної допомоги
• Відділення онкогематології
• Науково-дослідне відділення пухлин грудної залози та її реконструктивної хірургії
• Науково-дослідне відділення онкоортопедії, м’яких тканин і шкіри
• Відділення онкоколопроктології
• Науково-дослідне відділення пластичної та реконструктивної онкоурології
• Відділення пухлин печінки, підшлункової залози та онковаскулярної хірургії
• Науково-дослідне відділення хімієтерапії солідних пухлин
• Відділення пухлин легень та середостіння
• Науково-дослідне відділення пухлин голови та шиї
• Відділення пухлин стравоходу і шлунка
• Ендоскопічне відділення^[9]

Окрім цього в складі інституту існують:

• Спеціалізована вчена рада
• Рада молодих вчених
• Аспірантура і докторантура
• Науково-дослідний відділ організації протиракової боротьби
• Науково-дослідне відділення організації протиракової боротьби
• Інформаційно-аналітичне відділення медичної статистики
• Науково-дослідне відділення координації досліджень, впровадження, захисту прав інтелектуальної власності
• Науково-дослідна лабораторія експериментальної онкології
• Науково-дослідна лабораторія медичної фізики та біоінженерії
• Науково-дослідне відділення пухлин органів черевної порожнини
• Інститут проводить міжнародні та всеукраїнські наукові та науково-практичні конференції, видає журнал «Клінічна онкологія»

В Інституті можна пройти стажування.

• Сайт інституту

• Національному інституту раку виповнилось 100 років// Вечірній Київ, 30.09.2021