Приходько Іван Митрофанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Приходько.
Приходько Іван Митрофанович
Ім'я при народженніПриходько Іван Митрофанович
Народився29 травня 1910(1910-05-29)
Соляний Рудник, Бахмутський повіт, Донецька обл.
Помер28 січня 1991(1991-01-28) (80 років)
Кременчук, Полтавська обл.
ПохованняКременчук
Країна СРСР
Діяльністьдиректор Крюківського вагонобудівного заводу, директор КрАЗу
Alma materСанкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
ПартіяКПРС
У шлюбі зОлександра Миколаївна[1][2]
ДітиВолодимир, Юрій[1]
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Золота медаль ВДНГ

Прихо́дько Іва́н Митрофа́нович (29 травня 1910(19100529), Соляний Рудник, Бахмутський повіт, Донецька обл. — 28 січня 1991[1][2][3], Кременчук, Полтавська обл.) — український інженер, директор Крюківського вагонобудівного заводу (1947-60), а згодом директор Кременчуцького автомобільного заводу (1960-76), Герой Соціалістичної Праці (5.04.1971). Член Ревізійної Комісії КПУ в 1966—1976 р. Депутат Верховної Ради СРСР 4—5-го скликань.

Біографія та кар'єра

[ред. | ред. код]

Раннє дитинство та навчання

[ред. | ред. код]

Іван Приходько народився та виріс у родині робітника рудника, мав дев'ять братів і сестер, двоє з яких померли в ранньому віці. У 15 років пішов працювати різноробітником на будівництві Краматорського машинобудівного заводу.[1]

З 1926 року навчався в Артемівському технікумі. Одночасно працював електромонтером, техніком-електриком на заводі. Пізніше вступив до Ленінградського політехнічного інституту, який закінчив у 1936 році.[1]

Початок кар'єри

[ред. | ред. код]

У 1932 році почав працювати інженером-електриком на Ленінградському танковому заводі. Відслуживши в армії, повернувся на роботу. У 1939 році одружився.[1] Член ВКП(б) з 1940 року.

Воєнні роки

[ред. | ред. код]

На початку німецько-радянської війни керував будівництвом захисних укріплень. Потім був евакуйований до міста Чкалова (нині Оренбург), де працював головним енергетиком, головним механіком, начальником управління капітального будівництва на танковому заводі. У 1944 році призначений парторгом ЦК ВКП(б) на заводі.[1] Під час війни, 14 жовтня 1942 року, у Приходька народився син.

Кременчук

[ред. | ред. код]
Пам'ятна табличка Івану Митрофановичу на одному з будинків однойменної вулиці

У кінці 1947 року переїхав до міста Кременчука Полтавської області. З 1947 по 1960 рік працював директором Крюківського вагонобудівного заводу Полтавської області. Будучи директором заводу, Приходько піклувався не тільки про проблеми виробництва, а й харчування, забезпеченість працівників промисловими та харчовими товарами. За роки правління Приходька завод став значно потужнішим: були уведені в експлуатацію нові будівлі, почалось житлове будівництво. Завод 33 рази перемагав у всесоюзних змаганнях.[1]

Брав участь у реконструкції Крюківського мосту.[1][4]

З 1960 і по 1976 роки Іван Приходько — директор Кременчуцького автомобільного заводу. Він одразу почав вирішувати житлову проблему працівників. За рік виробничі показники підприємства зросли.[1]

5 квітня 1971 року Івану Приходько присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Після виходу на пенсію в 1976 році почав приділяти більше уваги своїм онукам та своєму улюбленому заняттю — рибальству.[1]

За значний внесок у соціально-економічний розвиток міста рішенням міськради 29 січня 1981 року йому було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Кременчука».[5]

У січні 1991 року Іван Митрофанович помер.[1]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
  • У 1996 році вулиця Карла Лібкнехта за ініціативою мешканців та ветеранів вагонобудівного заводу у Крюкові була перейменована і стала називатися «вулиця Івана Приходька».
  • 29 травня 2000 року па будівлі, у якій до 1917 мешкали інженерні працівники заводу, з 1965 був партком вагон заводу, а в 1991 - музей історії підприємства, і в якому в 1947-1965 роках мешкав з родиною І.М. Приходько, була встановлена меморіальна дошка. Дошку виготували робітники ливарної дільниці ковальсько-пресового цеху вагонобудівного заводу за проектом скульптора В.В.Попова.
  • 25 травня 2010 року до сотої річниці з дня народження Івана Приходько випущено книгу «Директор Іван Приходько»[6]. 29 травня відбулась сама урочистість.[7][8][9]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Іван Митрофанович Приходько — директор і вулиця [Архівовано 22 серпня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ а б Кременчук відмічає століття легендарного директора (рос.)
  3. ↑ Сто добрих справ Івана Приходько [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ Кременчуцький (Крюківський міст) [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ Осташко О.І., Лушакопа А.М., Шаблій О.П. // Почесні громадяни міста Кременчука. - Кременчук: вид-во Кременчук, 2005. - 456с.
  6. ↑ 25 травня відбулась презентація книги «Директор Іван Приходько» (рос.)
  7. ↑ У Кременчуці готуються до 100-ліття з дня народження Почесного громадянина міста І. М. Приходька (рос.)
  8. ↑ 29 травня Кременчук відзначить століття з дня народження Івана Приходька (рос.)
  9. ↑ У Кременчуці завершились урочистості, присвячені столітньому ювілею І. М. Приходька (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я 
Двічі Герої • Тричі Герої
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Приходько_Іван_Митрофанович&oldid=41032525